— На початку 1990 року в СРСР панував тотальний дефіцит, — згадує чернігівчанин ­Сергій Соломаха, 59 років. — Продукти, одяг — усе мусили діставати по блату. Люди були наелектризовані. В Україні тільки-но зняли першого секретаря Компартії Володимира Щербицького. У березні мали відбутися перші вибори за демократичним законом. Компартія намагалася просунути своїх. Закон ще не надрукували, а комісії у Чернігівській міській раді вже утворили. Колектив радіозаводу висунув членом комісії рухівця Анатолія Фальбу. Нам сказали, що вже пізно. У місті не вистачало житла, зате в центрі будували особняк для членів обкому, готель.

Напередодні Різдва 1990-го прапорщик місцевого льотного училища. Анатолій Цибулько їхав на придбаних за позичені гроші "Жигулях" в універмаг "Сіверський" на вул. Рокоссовського. Близько 19.20 на перехресті вулиць Доценка й Рокоссовського зустрівся із чорною "Волгою".

— Я ж на зелений, як положено, їду, а йому треба було дождатися "стрілки", — розповідає Анатолій Цибулько, 57 років. — Я його ударяю в праве крило. Оскільки "Волга" кріпша за "Жигулі", він здає трошки назад, розвертається, перескакує через бордюри і хоче втекти. Я вибіг, вихватив із його замка ключ — і собі в кишеню. Коли я туди засунувся, в салоні побачив коробки, згортки і відчув запах перегару. Тут народ почав збиратися. Була робоча субота, й увечері перед Різдвом багато хто випив. Люди стали кричати: "Давайте сюди руководство!"

У "Волзі" з водієм був завідувач оргвідділу обл­виконкому Валерій Заїка. На задньому сидінні — його малий син. Чиновник спробував заспокоїти людей. Та коли ті побачили, що він напідпитку, почали розхитувати машину.

— Я думаю, що хоч ключі і в мене, але ті, які їхали на "Волзі", все одно можуть втекти, — веде далі Цибулько. — Узяв викрутку, відкрутив номер і вкинув собі в машину. Далі почав записувати свідків. Зазвичай на це погоджуються неохоче, а тут — навпаки. Двоє навіть самі попросили: "Запиши і нас, ми все бачили". Приїхала ДАІ. Забрали мене, водія "Волги" і повезли на освідєтєльствування. Їздив туди й Заїка, але проходити перевірку відмовився. З нами поїхали й люди, що бачили ДТП. Коли ми проходили освідєтєль­ствування, лікарю постійно дзвонили. Але він сказав, що тут багато народу, він нічого зробити не може. Мене півночі протримали в райвідділі міліції.

За годину навколо автомобілів зібралося більше трьох сотень осіб. На вулиці Рокоссовського зупинився рух тролейбусів. Збіглися працівники КДБ. "Волгу" перевернули.

— З багажника повипадала зроблена на спецзамовлення "Брауншвейзька" ковбаса, — оповідає Іван Панченко, 68 років. — Знайшли й окорок. Виступаючі залазили на "Волгу", розмахували окороком. Мітингувальники запропонували подивитися, що в холодильнику в першого секретаря обкому Леоніда Палажченка. Він жив біля обкому, за вісім кілометрів звідти. Ковбасу розтягли, машину поставили на колеса й поштовхали в центр. Одне колесо від удару заклинило. Але молоді й мужиків було повно. "Волгу" проштовхали півтора кілометра. Трохи притомилися. На вулиці 1 Травня стояв кран. Я попросив водія зачепити машину і тягти. На перехресті, на П'яти кутах, влада виставила з півсотні омонівців. Почали бити людей. Кран нагло проїхав крізь шеренгу міліціонерів, вони розійшлися. Ми пішли по проспекту Перемоги, повернули на Красну площу.

— Нас всех ночью подняли. Сказали: "Бегом одевайте фуфайки и отводите людей, чтобы не пошли к дому Палажченко". Машину удалось повернуть, на площадь затянули. Пошло сотни полторы к Палажченко, но мы их переагитировали. Не стали трусить хату, — переказує розповідь знайомого кадебіста Сергій Соломаха.

Мітинг на площі тривав до півночі. Трибуною стала обкомівська "Волга".

— Наступного дня до мене додому прийшли Заїка з жінкою і цей водій, — каже Анатолій Цибулько. — Просили, щоб я не подавав у суд. Я сказав, що подавати не буду, тільки до березня нехай мені машину відремонтують. Після обіду мене викликали в кабінет начальника училища. Крім нього там був "особіст". Він пробував звернути вину на мене. Мовляв, я не випадково там їхав і вдарив машину обкому. Я кажу: "Ага, і горілку їм у горло теж я заливав?" Після того "особісту" казати було нічого. Порушили кримінальну справу. Водієві присудили два роки виправних робіт і наказали відновити машину. Ремонт тривав довго й обійшовся дорого — близько півтори тисячі карбованців. Середня зарплата тоді була 200 карбованців.

7 січня біля обкому зібралося 15 тис. осіб. Вимагали публічного звіту Палажченка. Наступного дня — мітинг на стадіоні. Тут людей було ще більше. Один із протестувальників приніс плакат "Хто з'їв моє м'ясо?" Відтоді виступи у Чернігові почали називати "ковбасною революцією". Про неї написали московські газета "Правда" і журнал "Огонёк", знімало всесоюзне телебачення.

До міста терміново приїхав секретар ЦК КПУ Леонід Кравчук. Провів нараду з комуністами і рухівцями.

— Они до сих пор не способны освободиться от комплексов, стереотипов, разного рода синдромов, не умеют своевременно овладеть ситуацией, проявить гибкость, смелость и принципиальность, — сказав про місцеве керівництво в інтерв'ю газеті "Правда України".

— Якби людей було мало, всіх би арештували, — вважає Іван Панченко. — У малій залі обкому сиділи автоматники. ­Ми ставили політичні вимоги, зокрема скасувати шосту статтю Конституції про провідну роль КПРС. Палажченка зняли, змінилося керівництво обкому партії, Народному руху виділили приміщення. У магазинах з'явилися товари, які раніше були тільки на базах. Ми показали, що люди, які не бояться підніматися, можуть міняти перших секретарів обкомів, добиватися своїх прав. Тільки треба, ­щоб на мітинги виходило не 200–300, а хоча б 20 тисяч людей.

Леонід Палажченко 1990 року переїхав до Києва, працював науковим співробітником Інституту землеробства Української академії сільськогосподарських наук. Помер 1 грудня 1993-го року на робочому місці. Валерій Заїка досі живе в Чернігові. Чотири роки тому очолив обласну організацію партії "Собор".

927 мітингів і маніфестацій відбулося в Українській РСР протягом 1989 року. Найбільше — 201 — у Львівській області. Їхніми учасниками стали понад півмільйона осіб. Основним організатором був Народний рух України за перебудову. В західній частині республіки демонстрації проходили в основному під політичними гаслами — вимагали незалежності, реабілітації УПА, розвитку української мови. На сході більше переймалися економічними питаннями.

×