Юрій Андропов хотів поділити СРСР на штати

 

14 лютого 1984 року на Красній площі в Москві ховали Юрія Андропова — генерального секретаря ЦК КПРС, голову президії Верховної Ради СРСР. На трибуні мавзолею — вся радянська верхівка. Телевізійники трохи зарано ввімкнули мікрофони, й уся країна почула, як новий радянський керівник Костянтин Черненко запитав міністра закордонних справ Андрія Громико:

— Холодно сьогодні. Шапки будемо знімати чи ні?

Вирішили не знімати.

Юрій Андропов керував Радянським Союзом лише 15 місяців. Задумав грандіозні перетворення, які змінили б країну до невпізнанності, але через хворобу не встиг втілити їх. Народу запам'ятався лише облавами в магазинах, де ловили прогульників.

Похорон Андропова був другим в епоху "трьох П" — так званого "періоду пишних похоронів". Першим у листопаді 1982-го після 17 років правління помер Леонід Брежнєв. За ним — Юрій Андропов 9 лютого 1984-го. У березні 1985-го пішов з життя його наступник Костянтин Черненко.

Коли Андропова, який доти очолював КДБ, обрали генеральним секретарем, йому було 68. У такому віці доти ніхто не очолював ні СРСР, ні Російську імперію. До того ж новий генсек мав багато недуг. Найнебезпечніша — ниркова недостатність. Він одразу викликав до себе міністра охорони здоров'я Євгена Чазова. Запитав, на скільки років може розраховувати.

— П'ять років я вам даю впевнено. Далі нічого не гарантуватиму.

Найперше новий керівник країни звільнив свого давнього ворога — міністра внутрішніх справ й улюбленця Брежнєва Миколу Щолокова. Тоді між КГБ та МВС існувала давня ворожнеча. Щолоков разом із багатьма секретарями обкомів покривав корупцію і любив розкіш. Аскетичному Андропову це не подобалося. Невдовзі після приходу до влади новий генсек звільнив 37 керівників областей. Однак він мав набагато грандіозніші плани, тому що давно виношував ідею реформування країни. 1965-го Андропов, який тоді був секретарем ЦК, запропонував Брежнєву розпочати широкі економічні зміни. Його стаття вийшла в "Правді" 6 грудня того року. Але Брежнєв нічого не хотів змінювати. Його все влаштовувало. Тож замість реформ ухвалили косметичний план змін голови Ради міністрів Олексія Косигіна. Андропова усунули з апарату ЦК й доручили керувати КДБ. І тепер він отримав змогу здійснити свої реформи.

— У нього були грандіозні задуми, — згадував його помічник Аркадій Вольський. — Він вимагав подати йому проект адміністративної реформи Союзу. Замість національних республік Андропов хотів поділити країну на штати, де в основу були б покладені економічні, а не національні інтереси.

Та головний мотив скасування поділу СРСР на національні республіки — запобігти його розпаду. Тому що Андропов як колишній кадебіст добре знав: тільки-но в імперії трохи послабляться віжки — у ній посиляться відцентрові рухи. Тож хотів зіграти на випередження. Але на шляху стояли місцеві еліти в союзних республіках, зовсім не зацікавлені у задуманих Андроповим змінах. Зламати опір у керівництві союзних республік мала допомогти боротьба з корупцією в їх середовищі.

Андропов пропонував розпочати реформи з промислово­сті та сільського господарства. Політичних свобод при цьому нікому не гарантували. Потім таку модель реформ назвуть "китайською". Там і досі, давши економічні свободи своїм громадянам, політичних не додали. Всім керує Комуністична партія.

Взятися за перетворення Андропов не мав часу. У лютому 1983-го, за три місяці керування країною, стан його здоров'я різко погіршився. Двічі на тиждень мусив робити процедуру гемодіалізу — очищення крові від токсинів. В СРСР пліткували, що насправді його поранила Світлана Щолокова — дружина колишнього міністра МВС. Так помстилася за відставку й цькування чоловіка. Річ у тім, що родини Брежнєва, Андропова й Щолокова мешкали в одному будинку. Брежнєви — на третьому поверсі, Андропови — на п'ятому, а Щолокови — на сьомому. Світлана нібито дочекалася Андропова на виході з ліфта й вистрелила. Влучила у хвору нирку. Потім пішла в свою квартиру і застрелилася. З лютого 1983-го Андропов фактично втратив працездатність. Восени того року на відпочинку в підмосковній Барвисі йому стало ще гірше. Генсека терміново доправили до Центральної клінічної лікарні в Москві. У палаті він знепритомнів.

— Я побачив, що він помирає, — згадував керівник його охорони, — голосно погукав лікаря. Андропов потім казав, що почув мій крик і отямився.

Лікування не дало жодного ефекту. В генсека відмовили нирки. Єдине, що могли лікарі — підтримувати його стан. Андропов усе частіше впадав у кому. Коли свідомість поверталася, багато читав, вимагав звітів, роздавав вказівки. Напередодні його смерті міністр охорони здоров'я Євген Чазов попросився на прийом до свого наступного клієнта — Костянтина Черненка. Попри хворобу легень і наслідки ­тяжкого харчового отруєння, його обрали генеральним секретарем. Черненко ним пробуде менше від свого попередника — близько року. Після його смерті СРСР очолить Михайло Горбачов — протеже Андропова. Йому подобався молодий секретар, який відповідав за сільське господарство. Горбачов умів говорити без папірця, а до того ж підтримував курс на зміни. Однак його реформи не врятували Радянський Союз.

Соромився дітей від першого шлюбу

Юрій Андропов очолював КДБ із 1967-го по 1982 роки. На цій посаді зробив усе, щоб приховати інформацію про своє походження. Кадебісти ґрунтовно зачистили архіви. Існує легенда, що Андропова підкинули 1914 року багатим батькам. Ті жили в Ставропольському краї. Серед співробітників КДБ мав кличку Ювелір – натяк, що його дід володів ювелірним магазином у Москві. Злі язики стверджували, що генсек насправді був євреєм, а його батька звали Велв Ліберман. Мати Андропова нібито невдовзі вийшла заміж за грека Андропуло, який усиновив Юрія. Невдовзі його немилозвучне прізвище переписали на російський манер – Андропов.

На початку 1930-х Юрій вступає в технікум водного транспорту в місті Рибінськ в Ярославській обл. Розвантажу­ючи баржі у холодній воді, застуджується і відтоді має хворі нирки. Закінчує Вищу партійну школу. 1936 року одружується з Ніною Єнгаличевою. У них народжуються діти – Євгенія і Володимир. Утім Андропов, який на той час почав робити стрімку комсомольську кар'єру, 1940-го лишає родину та на початку війни одружу­ється в місті Петрозаводськ із комсомольською активісткою Тетяною Лебедєвою. Від неї має дітей Ірину й Ігоря.

– Він ставав білим, немов стіна, коли хтось цікавився долею першої дружини, – розповідав онук Леоніда Брежнєва Андрій.

Андропов знав, що його перша родина бідує. Відразу після розлучення вони жили на комунальній кухні, а спали на столі. Згодом син Володимир двічі потрапляв за ґрати – за крадіжки. ­1975-го помер від пиятики. Друга дружина Андропова померла 1991-го. Перша пережила його на 10 років і померла ­1994-го.­ Донька від першого шлюбу Євгенія була лікарем у Ярославлі. Зараз на пенсії. Якось просила батька влаштувати внуків у КДБ. Відмовив:

– Я всього в житті досягав сам.

Син Ігор від другого шлюбу був диплома­том. Помер 2006 року. Донька Ірина працювала заступником головного редактора журналу "Музыкальная жизнь".

При ньому дисидентів почали кидати до психлікарень

На початку 1950-х Юрія Андропова відправляють послом до Угорщини. У розпал антикомуністичного повстання угорців 1956 року агентів КДБ вішали під вікнами радянського посольства в Будапешті. Андропов вимагає від Москви ввести війська. Хоч особистий посланець Хрущова в Угорщині Анастас Мікоян — член політбюро — був проти, думка посла переважила. Угорську революцію втопили в крові.

В Угорщині 42-річний Андропов переніс інфаркт. Але найбільше враження на нього справила революція. Він побачив, як величезний натовп людей зносить міцний комуністичний уряд. З часом, боячись чогось подібного в СРСР, Андропов на посаді голови КГБ створить п'яте управління, що боролося з дисидентами. Угорських подій та повішених під своїми вікнами не витримала психіка його дружини. Тетяну так залікували психотропними препаратами, що не змогла від них відмовитися. Радянських дисидентів теж відправляють до психлікарень. Але з найвідомішими вчиняють інакше. Олександра Солженіцина, який на виклик у КДБ прийшов у ватянці та старому взутті, переодягають і замість Магадана відправляють до Мюнхена. Володимира Буковського обмінюють на лідера чилійських комуністів Луїса Корвалана. Андрія Сахарова тримають під домашнім арештом. Євреям дозволяють емігрувати з країни.

×