Дерев'яний замок роботи Василя Дербака зберігається в музеї "Старе Село" в Колочаві на Закарпатті. Конструкцію запозичили з Німеччини. Там такі замки виготовляли з металу.
– Головна перевага – його не видно з вулиці, як звичайні навісні, – каже екскурсовод музею Василь Дербак, 65 років. – А ще було дуже важко зламати. Відмикався ключем, що мав 10 зубців-роликів. Щоб виготовити копію, треба було зняти замок. У селі їх було не більше 15. Після війни один коштував п'ять тисяч карбованців. За такі гроші тоді можна було купити телицю.
– Мій дід Микола виготовив зо два десятки дерев'яних замків, – розповідає 45-річний Іван Покотило з Івано-Франківська. – На один ішов тиждень. Брав деревину ясена чи дуба. Інші породи не підходили – швидко втрачали форму. Покривав спеціальною олією, щоб дерево не гнило. Чим замислуватіший ключ – тим дорожчий замок. Окремо платили за виготовлення додаткових ключів. Так ціна могла збільшитись удвічі. Часто люди не мали грошей для розрахунку. Приносили за роботу золоті зливки, домашню птицю, худобу. Замовляли не тільки селяни, а й чиновники для квартир. Один із дідових замків досі зачиняє старовинну церкву в Чехії.
На початку 1970-х більшість майстрів померли. Обслуговувати замки стало нікому. Тому їх перестали використовувати.
– Дерев'яний замок без поломок служив років 10, – говорить Іван Покотило. – Потім його треба було реставрувати, бо заїдав. Майстра викликали додому. Він покривав замок олією проти шкідників, підточував конструкцію. Ключ також видозмінював. Стерті зубці нарощував до потрібного розміру. В нас на коморі такий стоїть досі. Відкрити його здатен лише батько. Він працював токарем, колись втратив пальця – тепер може так просунути руку, як ніхто інший. Давно кажу, що замок треба замінити. Але батькові шкода.
2 
35413
Коментарі