Воїн, який потрапив у полон, бо не вмів плавати

На цьому фото – українські Cічові стрільці із села Лопушанка-Хомина, тепер Старосамбірського району на Львівщині.

Праворуч стоїть мій прадід Микола Покан. 1914-го йому виповнився 21 рік. Почалася Перша світова війна. Прадід потрапив на Балканський півострів. Був ординарцем німецького офіцера. Врятував його пораненого з бою. Мав отримати орден, але не дочекався. Почув, що в Стрию набирають вояків для українського легіону й поїхав туди. На знак подяки офіцер подарував прадіду перстень із цінним каменем.

 

Із Лопушанки записалися ще восьмеро хлопців. Восени 1916 року брали участь у бою з москалями на горі Лисоні. Під час відступу дійшли до "якоїсь великої ріки". Скоріше за все, Дністра. ­Хапалися за хвости коней, щоб перебратися на протилежний берег. Багато хто потонув. Микола не вмів плавати, бо в Лопушанці не було глибокої річки. Здався у полон, як і решта односельців.

Утримували їх у таборі під Одесою. Там і сфотографувалися на згадку. Наступного року хлопці втекли. Прадід влаштувався на фабрику в Одесі, працював у фермера. 1918-го вступив до Української галицької армії. Воював проти більшовиків і поляків. Опинився в таборі інтернованих у Чехословаччині.

1922-го повернувся в рідне село. Йшов пішки. По дорозі обміняв офіцерський перстень на тютюн і хліб. Того ж року зустрів Ганну, мою прабабу. Усі хлопці з Лопушанки також повернулися.

Помер Микола Покан на Святвечір 1982 року. Було йому 88. Бабця жартувала, що зіпсував усій родині Різдво.

×