"Уряд вирішив знищити всіх вірменів. Не дослухайтеся до голосу совісті – розправтеся з ними"

3

Фото: Фото: Тейлирян С. Покушение на Талаата: воспоминания – Москва, 2011.

Ініціатор геноциду вірменів в Османській імперії Мехмед Талаат-паша після втрати влади був засуджений до страти і переховувався у Берліні. Там посеред вулиці його застрелив Согомон Тейлірян. Зробив це в рамках таємної операції "Немезіз", про початок якої вірмени оголосили 95 років тому

15 березня 1921 року з будинку на вул. Гарденберґ­штрасе у Берліні вийшов огрядний чоловік східної зовнішності. Заховавши руки в кишені темно-сірого пальта, рушив тротуаром у напрямку міського зоопарку. За мить з будинку навпроти вибіг смаглявий молодик. Нервово озираючись, подався в той самий бік. Порівнявшись із вусанем, швидко перейшов дорогу. Коли опинився в нього за спиною, витягнув із нагрудної кишені револьвер і вистрелив у потилицю.

Чоловік упав на тротуар. Череп роздробився на шматки. Жінка, яка проходила поруч, зомліла. Молодик викинув пістолет і став тікати. За ним побігли кілька перехожих. Наздогнали на сусідній Фазаненштрасе, звалили з ніг та почали бити. Коли натовп розступився, хлопець піднявся.

– Зупиніться! Я – вірменин, він – турок! Яке вам, німцям, до нас діло?!

Убитим виявився колишній великий візир Османської імперії 46-річний Мехмед Талаат-паша. Він проживав у Берліні під вигаданим іменем Алі Салі-бей. Стріляв у нього вірменин Согомон Тейлірян, 23 роки. Під конвоєм його відвезли до в'язниці. За тогочасним німецьким законодавством убивцю чекала смертна кара.

– Я не вважаю себе винним, бо совість моя спокійна, – сказав Согомон Тейлірян на суді. Слухання розпочали 2 червня 1921 року. – Я вбив людину, але я не вбивця. Діяв без жодного плану. Десь за два тижні до цього мені привиділась покійна мати. Раптом вона встала і сказала: "Ти бачив, що тут Талаат, але нічого не зробив. Більше ти мені не син!"

Тейлірян народився у містечку Пакаріч у Західній Вірменії – нині це територія Туреччини, тодішньої Османської імперії. За кілька років сім'я переїхала в сусідній ­Ерзінджан, населений переважно вірменами, а також турками та курдами. Согомон мав двох братів і трьох сестер, сім'я займалася торгівлею, жили доволі заможно.

У січні 1913-го в державі відбувся переворот. Владу захопили "три паші" – Мехмед Талаат, Енвер і Ахмед Джемаль. Коли наступного року розпочалася Перша світова війна, турки підписали таємну угоду з Німеччиною. Територію імперії планували розширити на схід, утворивши "коридор" до мусульманських народів на Кавказі, що належав Росії. Та була перешкода: вірмени-християни становили більшість населення східної частини країни і подумували про незалежну державу.

"Місце заслання вірменів – небуття!" – закликав Талаат-паша в одній з телеграм. А в іншій ішлося: "Уряд вирішив знищити всіх вірменів, які проживають в Османській імперії. Хто не виконає цей наказ, не може служити у державних органах. Не зважайте, жінки це чи діти, хворі чи немічні, не зупиняйтеся перед найжорстокішими засобами, не дослухайтеся до голосу совісті – розправтеся з ними".

Влітку 1915 року турецькі солдати увійшли до Ерзін­джана. Людям сказали терміново збирати пожитки, після чого під конвоєм повели у невідомому напрямку. За кілька кілометрів від міста майже всіх убили.

– Чоловіків відділили від жінок і дітей, – переповідала очевидиця. – А потім мечами, ножами, багнетами рушниць безжально і витончено вбивали. Жахливі крики заполонили поля. Земля, трава були залиті кров'ю. Діти, з широко відкритими від жаху очима, видавали незчисленні крики. Жінки простягали руки, благали, непритомніли. Усюди ширився запах крові.

Серед загиблих були мати, двоє сестер і брат Согомона Тейліряна. Часто пишуть, що хлопець дивом уцілів. Та в спогадах Согомона про це немає жодної згадки. Так він описує свої відчуття, коли дізнався про загибель родини: "Переді мною вимальовується надуте, вдоволене обличчя Талаата, який у темряві піднімає свою волохату руку. От би відрізати її і залишити цього виродка стікати кров'ю, щоб він зміг відчути біль скоєного ним злочину. Чи можна вірити, що колись відбудеться справедливий суд?"

1918-го стало зрозуміло, що блок Центральних держав – Болгарія, Австро-Угорщина, Німеччина та Османська імперія – програв Першу світову війну. Наступного року в Константинополі – теперішній Стамбул – надзвичайний польовий трибунал виніс вирок Талаат-паші: смертна кара за воєнні злочини та геноцид проти вірменів. Однак виконати його не змогли – ­чиновник утік з країни.

Согомон емігрував до Нью-Йорка. Там познайомився з вір­менською діаспорою. Виявилося, його земляки розшукують Талаата по всій Європі. Коло звужувалося: стало відомо, що зараз він живе під вигаданим іменем у Женеві або Берліні. Тейліряна відправили до Швейцарії.

Наживо жертву ніхто не бачив, мали лише кілька фотографій з газет. "Могутні руки, широка спина, випуклі, неначе кам'яні, м'язи свідчили про його силу та енергію, – описував знімок Тейлірян. – Дивлячись на фото, ставало дивно, як цей натхненний на вигляд чоловік три роки, чуючи благання про милосердя цілого народу, продовжував його геноцид. На іншій фотографії на скронях проглядала сивина. Вуса густі й чорні. Товста шия випирала з-під комірця".

"З Константинополя мені повідомили, що в Берліні перебуває один із наших родичів, тож я вирушив туди. Тобі також варто приїхати, якщо хочеш поступити в університет", – такого листа Тейлірян отримав наприкінці 1920 року. Одразу рушив до столиці Німеччини. Зняв житло, записався на танці. Новим знайомим розповідав, що хоче поступити в університет. Понад місяць з двома спільниками вистежував Талаата.

Виявилося, той живе на Гарденберґштрасе. Зголив вуса. Согомон стер їх з фотографії паші і зрозумів, що це – Талаат. Відшукав кімнату у будинку навпроти. Вранці 15 березня побачив, як той вийшов з дому. Согомон вибіг слідом. Описував:

"Талаат глянув на мене, в його очах промайнув смертельний страх. Зробивши останній крок, він відхилився, намагаючись уникнути розплати, але я миттєво вихопив зброю і вистрілив у голову. Талаат захитався, наче від удару, і могутнє тіло витягнулося струною, а потім, наче спилений дуб, впав долілиць. Я не думав, що звір так легко розпластається на землі. З'явилося бажання випустити решту куль йому в спину, але я відкинув пістолет. Чорна густа кров навколо голови Талаата виливалася наче зі зламаної посудини мазут".

Суд над Тейліряном тривав два дні. Про спільників обвинувачуваний змовчав. Говорив, начебто зустрів Талаат-пашу в Берліні випадково. Скаржився, що страждає на нервову хворобу, через яку часто стають напади. Мовляв, якраз під час них постійно бачив у видіннях матір, яка загинула з вини Талаата.

На суді, окрім свідків і експертів, вислухали кількох вірменів, що врятувалися під час вбивств в Османській імперії, військового радника Лімана фон Зандерса та письменника Йоганнеса Лепсіуса.

– З усіх, кого виселили зі Східної Анатолії на південь, до місця заслання дійшли тільки 10 відсотків, – сказав Лепсіус, який досліджував документи про вірменську різанину. – Решту 90 відсотків убили по дорозі, окрім жінок і дівчат, яких продали жандарми або викрали турки чи курди. Більшість вірменів Західної Анатолії, Кілікії та Північної Сирії померли від голоду й погромів. Коли збірні пункти заповнювалися, людей вивозили в пустелю і там вирізали. Офіційно оголошували, що виселення – це профілактичний захід безпеки. Однак авторитетні особи в неофіційних бесідах відкрито казали, що головна мета – винищення вірменського народу.

Наступного дня присяжні винесли вердикт: Согомон Тейлірян не винен у вбивстві Талаат-паші. Суддя Лємберґ зачитав вирок:

– Виправдати звинуваченого, всі судові витрати покрити за рахунок державної казни.

Присутні в залі зустріли ці слова оплесками. Передбачену законом касаційну скаргу прокурор забрав.

1 200 000 вірменів знищили в Османській імперії протягом 1915–1918 років. Таку цифру вказує видана 2005-го в США "Енциклопедія геноциду та злочинів проти людства"

"У мене немає особистих ворогів, мене вбили вірмени"

– Щоб успішно протистояти туркам, вірмени повинні бути такими ж жорстокими до них – знищувати своїх ворогів так само безжально. Бо той, хто спирається тільки на силу і жорстокість, зможе поступитися лише більшій силі та жорстокості, – вважав ініціатор операції "Немезіз" – від імені давньогрецької богині помсти Немезіди – письменник Шаан Наталі, псевдонім Акопа Тер-Акопяна.

Розправитися над винуватцями винищення вір­менів вирішили на з'їзді партії "Дашнакцутюн" – "Співдружність", що відбувся в жовтні 1919 року в Єревані, на той момент столиці незалежної республіки Вірменія. Склали список із 650 причетних до подій 1915-го. З них обрали 41 головного обвинуваченого. За чотири роки майже всі вони були мертві.

Однією з перших жертв став Фаталі-хан Хойський, колишній прем'єр-міністр Азербайджанської демократичної республіки, що існувала у 1918–1920 роках. Його звинуватили в організації різанини в Баку восени 1918-го – тоді загинули близько 9 тис. вірменів. Хойського застрелили у Тифлісі – теперішній Тбілісі, Грузія – 19 червня 1920 року. За місяць тут також вбили голову уряду АДР Гасан-бека Агаєва. Ще одного організатора бакинської різанини Бехбуд-хана Джаваншира вистежили в Стамбулі. 18 липня 1921-го він прогулювався біля готелю "Тера Палас" з родиною та охоронцями. Місак Торлакян тричі вистрелив у Джаваншира. Дві кулі влучили в груди – у лікарні він помер.

– Я не маю особистих ворогів, мене вбили вірмени, – сказав перед смертю.

Місака на місці злочину спіймав брат убитого. На суді той давав такі самі покази, як і Согомон Тейлірян. Казав, що страждає на епілепсію, а його сім'ю знищили азербайджанці в Баку. Насправді був родом із Трабзону, а результати медогляду підробив лікар-вірменин. Торлакяна виправдали.

Ахмед Джемаль-паша був відомий як "кривавий різник". Окрім винищення вірменів, відзначився стратою кількох тисяч людей у ­підосманській Сирії, якою керував протягом Першої світової війни. Його застрелили в Тифлісі 22 липня 1922 року. З ним загинули ад'ютант Сурсен-бей і секретар ­Мусфет-бей. Вбивці Петрос Тер-Погосян і Арташес Геворгян втекли.

Найуспішнішим бойовиком операції "Немезіз" був Аршавір Ширакян. 27 березня 1920 року в Стамбулі він застрелив Ваге Єсаяна, який 1915-го допомагав туркам складати списки депортованих. 5 грудня 1921 року під час кінної прогулянки по Риму Аршавір убив колишнього великого візира Османської імперії Саїда ­Халім-пашу. А 17 квітня 1922-го разом з Арамом Єрганяном розстріляв у Берліні намісника Трабзону Джемала Азмі та засновника організації "Тешкілят-і ­махсус" – безпосереднього виконавця вірменського геноциду – Бехаеддіна Шакіра.

– Наша організація не має на меті винищення. Вона лише карає осіб, яких визнали винними та заочно засудили за здійснення масових убивств, – пояснював Ширакян.

Кілька вироків виконати не вдалося. Військовий міністр Енвер-паша переховувався в Німеччині, потім перебрався до Радянської Росії. Наприкінці 1921-го вирушив до Середньої Азії на боротьбу з повстанцями-­басмачами. Згодом перейшов на їх бік. ­Загинув 4 серпня 1922 року в бою з більшовиками. Керівником червоноар­мійського загону був вірменин Яків Мелькумов – при народженні Акоп Мелкумян.

Генеральний секретар партії "Єдність і прогрес" Незім-бей заявляв, що в Османській імперії не повинно лишитися жодного вірменина. Його стратили 1926-го в Анкарі – за заколот проти тогочасного президента Туреччини Мустафи Кемаля Ататюрка.

×