"У этих прекрасных книг завидная судьба. Сегодня без этой пламенной трилогии невозможно представить духовную жизнь советского общества. Бессмертный памятник советскому солдату, мудрые учебники жизни, энциклопедия опыта народа, наука побеждать… Так назвали миллионы читателей талантливую повесть, в которой широко и полно отражены важнейшие этапы строительства социализма, любовно выписан характер советского человека", – цими словами починається фільм-хроніка про вручення Ленінської премії з літератури генеральному секретарю ЦК КПРС Леонідові Брежнєву 31 березня 1980-го.
Книжки генсека "Малая земля", "Возрождение" і "Целина" московський літературно-художній журнал "Новый мир" опублікував за два роки до того. У них Брежнєв розповідає про свою участь у Другій світовій війні, роботу на посаді першого секретаря Запорізького обкому КПРС, освоєння цілинних земель у Середній Азії. Трилогію переклали 65 мовами. Загальний тираж – 400 млн примірників. Аудіоверсії книжок, записані народним артистом СРСР В'ячеславом Тихоновим, транслювали по радіо, продавали на грамплатівках.
– Ця премія – літературна, – зачитував з папірця Брежнєв під час урочистого вручення відзнаки. – Я, як ви знаєте, не літератор, а партійний працівник. Але як кожен комуніст бачу свій обов'язок у тому, щоб активно брати участь у нашому книговидавництві. Я писав, як умів. У заводських багатотиражках, фронтових газетах, обласних, республіканських, центральних виданнях. І ось тепер наважився зібрати разом думки про те, що довелося пережити.
Насправді книжки замість генсека писали професіонали. Першу – письменник-фронтовик Аркадій Сахнін. Другу – спецкор газети "Известия" Анатолій Аграновський, якого у Радянському Союзі називали "журналістом номер один".
– Брежнєв мене ніколи в очі не бачив, і що я пишу йому "Целину", не підозрював, – згадував журналіст газети "Правда" Олександр Мурзін (1929–2006), справжній автор третьої частини трилогії. – Факти з його біографії я поїхав збирати в Алма-Ату. Головне завдання було – знайти документ, у якому Брежнєв хоча б кілька слів бовтнув про агротехніку та ґрунтознавство. 20 днів з архівами просидів, доки відшукав. Зустрічався з людьми, які знали генсека з тих часів. Зрозумів, що мужик він, в принципі, був непоганий. Принаймні не підлий. Я повернувся до Москви і за місяць написав "Целину". Помиїв на мене за цю книжку вилили чимало. Лизоблюд, казали, оспівував і прославляв ідіота! Квартиру отримав, "Волгу", грошей нагріб купу. Брехня це все. Єдина подяка – орден "Дружби народів". Звісно, не за книжку, – "за многолетнюю и плодотворную работу". На вручення Брежнєву Ленінської премії запросили і нас, авторів. В'ячеслав Тихонов після церемонії прибіг: "Хлопці, так це ви написали? Мені ж завтра читати, а у вас замість імен усюди ініціали. Підкажіть, як кого звати".
Розповідали анекдот, що Брежнєв не читав своїх книжок. А ще говорили: "Похоронять Брежнєва на "Целине", накриють "Малой землей" – головне, щоб "Возрождение" не настало". Або: "Брежнєв – великий агроном, з "Малой земли" найбільший урожай зібрав". Мали на увазі офіційний авторський гонорар 180 тис. крб – у тисячу разів більше за середню зарплату в країні. Народ співав частушки:
Появилась "Целина" –
удивилась вся страна:
как же вождь ее состряпал,
коль не смыслит ни хрена?
З початком перебудови 1987 року видання
Брежнєва списали з бібліотек і книгарень –
на макулатуру.
"65 тисяч "селюхів", яких раптом ні сіло ні впало номінують міщанами, не вірять запевненням своїх бувших радних, що це таки правда. Їх недовір'я підтримує сильно факт, що цей торжественний акт відбудеться не коли інакше, а саме в день, що має назву: prima aprilis. Це традиційне недовір'я напевно безповоротно щезне у найближчих днях квітня, коли то дільницеві комісарі представлять "новим міщанам" ціну на викуп "міщанського патенту". Ціна є вже усталена", –
писала львівська газета "Діло" 1 квітня 1931 року. Того дня до міста приєднали сусідні села Клепарів, Замарстинів, Мале Голоско, Знесіння, частини сіл Кривчиці, Козельники, Сигнівка та Білогорща. Територія міста збільшилася майже удвічі, був утворений так званий "Великий Львів". Напередодні з цієї нагоди провели святкові богослужіння у римо-католицькому костелі, греко-католицькому соборі Святого Юра та синагозі
30 березня 1858-го Гаймен Ліпмен із Філадельфії, США, запатентував олівець із гумкою на тупому кінці. За кілька років суд анулював цей патент – мовляв, чоловік нічого не винайшов, а поєднав давно відомі інструменти. На той час Ліпмен заробив з продажів близько $100 тис. – понад $400 млн на теперішні гроші.
3 квітня 1955-го в Парижі представники восьми держав домовилися провести перший Кубок європейських чемпіонів з футболу. Ініціатором став редактор журналу L'Équipe Ґабріель Ано. Його обурило твердження британських газет, що їхній клуб "Вулвергемптон Вондерерс" зараз є найсильнішим у Європі. Запропонував організувати турнір, щоб з'ясувати, хто є найкращим. Переможцем першого кубка – 1956 року – став іспанський "Реал Мадрид". Англійські клуби проігнорували змагання.
4 квітня 1970 року працівники КДБ знищили рештки рейхсканцлера Німеччини Адольфа Гітлера та його дружини Єви Браун, які наклали на себе руки 30 квітня 1945-го. Після самогубства їх поховали у лісі біля міста Ратенов, за 70 км від Берліна. Згодом перенесли до радянського військового містечка у Маґдебурзі. 1970-го СРСР передав цю територію владі Східної Німеччини. Побоюючись, що могила фюрера стане місцем поклоніння неонацистів, керівник КДБ Юрій Андропов наказав ліквідувати її. Рештки відвезли на пустир за 11 км від міста, спалили, попіл викинули у річку Бідеріц. Кілька років тому начальник архіву ФСБ Росії Василь Христофоров розповів, що в їхній установі зберігають щелепу Гітлера, а в Держархіві – фрагмент його черепа.
6 
35413
Коментарі