Картини Пікассо у Львів Святослав Гординський привіз на верхній полиці купе потяга
– Глущенко казав, що ви виставляєтесь. Але я не бачу ваших робіт, – у травні 1931 року письменник Володимир Винниченко зустрів художника Святослава Гординського на міжнародній виставці книжкової графіки в Парижі. Розглядають представлені від Української Соціалістичної Радянської Республіки видання.
– З моїми речами вийшла комедія, – художник проводить письменника в інше місце виставки. – Коли подавав експонати, заявив, що я – українець. Мені запропонували виставлятися в радянському відділі. Коли побачили польський паспорт, захотіли включити до польського. Я відмовився від того і від того. Мої графіки виставлено на окремому стенді без приналежності до країни.
Художник із Галичини два роки навчається в Парижі. Часто ходить у Лувр і змальовує робити відомих художників. Свої твори подає на виставки. 10 його книжкових обкладинок беруть до експозиції Міжнародного салону мистецтва книги. Інші композиції виставляють у Салоні товариства митців-декораторів. Композицію "Гуцул" друкує французький журнал Mobilier et Decorato, "Танцюристку" – лондонський Studio. Німецький Gebrauchsgraphik –
виходить двома мовами у Берліні та Нью-Йорку – друкує
статтю про графіку Гординського і подає 14 репродукцій.
Художника запрошують стати членом товариства декораторів. Відмовляє через вступний внесок 120 франків.
– Якщо рахувати по 2 франки за студентський обід із вином, це давало два місяці з обідами, – пояснює.
У Парижі Гординський знайомиться з українськими митцями. Вони збираються у кав'ярнях або майстернях.
"Склад був різнорідний і неорганічний – не так з мистецького погляду, як з політичного, – згадує. – З одного боку, були недавні вояки українських армій. З другого – мистці з радянськими паспортами Глущенко, Бабій. Або Кость Редько – сибіряк з українського роду, висланий радянським урядом за кордон показати свої картини на теми північного сяйва. З третього – приїжджі мистці, як я, Василь Дядинюк, Михайло Мороз, Луцик, пізніше Бутович. Із четвертого – мистці, які були в Парижі ще перед Першою світовою війною: Соня Левицька, Володимир Полісадів, які в наших колах рідко показувалися. Можна уявити, як спалахували темпераменти, коли починали дискутувати колишній петлюрівський старшина Дядинюк із Глущенком, який виїхав на еміграцію з російською добровольчою армією".
Періодично навідується до Львова. Пропонує організувати виставку українців, що живуть за кордоном. Директор Національного музею Іларіон Свєнціцький виділяє кошти на транспортування картин. Гординський назбирує більше сотні творів. Не тільки українців – є малюнки іспанця Пабло Пікассо, білоруса Марка Шагала, англійки Лорі Тернер.
Картини хочуть передати поштою. Але для цього потрібно описати всі полотна у брокерській фірмі, а це забере багато часу й грошей. Тоді Гординський вирішує привезти виставку сам – у потязі.
"Полотна скручено в рулони, картини й рисунки спаковано у теки-картони, обв'язано шнурками – і ми поїхали, – описує. – Горішні полиці вагонного купе були солідно закладені тим багажем. Але працівники всіх служб контролю на кордонах, довідавшись, що ми – малярські студенти, повертаємось додому, махали тільки рукою і навіть не цікавились щось перевіряти. По двох ночах із пересадкою в Берліні добились Львова".
У процесі підготовки виставки створюється Асоціація незалежних українських митців. Показують 166 робіт 43 художників. Уперше за 15 років існування Національного музею подія приносить прибуток. Свєнціцький викуповує частину картин для постійної експозиції. Протягом наступних восьми років АНУМ влаштовує у Львові ще 12 колективних і персональних виставок. Також виставляються у Варшаві, Берліні, Римі, Неаполі.
У вересні 1939 року в Галичину приходять радянські "визволителі". Гординський перебирається до Кракова. Туди поступово з'їжджається українська інтелігенція. "Місто Коперника почало ставати своєрідним українським центром, – оповідає Гординський. – Обставина досить пікантна, коли зважити, що Краків ще зовсім недавно був осідком польської україножерної преси. Тепер тут стали виростати українські установи, крамниці тощо. Заснувалося українське видавництво, яке, незважаючи на цензурні умови воєнного часу, дедалі більше поширювало свою діяльність".
Живе у таборі для біженців. З початком зими влаштовується у часопис та видавництво "Ілюстровані вісті" і винаймає квартиру. Працює як художник. Згодом стає редактором журналу-місячника й мистецьким керівником видавництва. Наприкінці війни переїжджає до Мюнхена. 22 вересня 1947 року стає на борт пароплава, який прямує в США.
"Столи завалені яєшнею, шинкою, курятиною, телятиною, компотами, морозивом, – нотує у щоденнику. – Всі накидаються на давно не бачену їжу, забувши всі перестороги щодо морської хвороби. Аби наїстись після довгих років недоїдання. Кава з вершками? Дві, три, чотири ложечки цукру, ложечка масла. Товсті плями плавають по такій каві, але міри немає. Я морської хвороби ніколи не мав, проте їм саме нетовсте, хліб, каву, компот".
Коли виходять у відкритий океан, починаються шторми. 170-метровий корабель кидає хвилями. Наступного дня до сніданку являються менше двох десятків осіб.
"Коридорами сновигають люди з блідозеленими обличчями, – продовжує Гординський. – Багато їх тримається поручня. Бояться від нього відступити. Вони вже давно віддали рештки їжі, але все ще перехиляються за релінґ і з рота тече жовтий шлунковий сік, світ їм остогид до решти. Дехто, притягнувши свої коци, як мумія, обгорнувся ними і лежить на лежаку, сподіваючись, що холодне повітря краще вплине. Повсюдно єдині розмови – морська хвороба. Тих, хто може їсти, проводять заздрісні погляди. Проте звичка звичкою, і воєнна психоза відкладати харчі видна і тут. Хто їсти не може або боїться, загортає харчі в папір і виносить, сподіваючись з'їсти пізніше. Марні надії. Стюарти вранці всі ті припаси повимітають з-під ліжок і вкинуть до моря. А власники тих припасів швидко переконаються, що робити їх – недоцільно, бо їжі аж надто багато".
Через 11 днів Святослав Гординський прибуває до Нью-Йорка. Від українських видань отримує замовлення на ілюстрації до книжок і журналів. Береться за вітражі для українських церков.
50 церков у 12 країнах розмалював Святослав Гординський. Створив мозаїки та вітражі греко-католицького собору Святої Софії в Римі. Загальна площа розписів – 600 кв. м
"Паща вулиці,
як легендарний змій,
дише полум'ям.
Серед нього
вищерблені зуби руїн.
Лоскоче ніздрі
блакитний димок,
кучерявий димок:
вже знаю, як пахне
Європа!" –
вірш "Людина" Святослав Гординський написав у бомбосховищі у Відні 25 січня 1945 року. Загалом видав 14 збірок поезій. Підписувався псевдонімами Юрій Буревій та Іван Палиця.
Переклав "Слово о полку Ігоревім", давньоримських поетів Горація та Овідія, італійця Мікеланджело, англійців Вільяма Шекспіра й Джорджа Байрона, німця Йогана Вольфганга Гете, американця Едгара Алана По, француза Франсуа Віньйона. Для роботи з текстами останнього мало знати давню французьку мову. Вірші написані плебейським та злодійським жаргоном. Більшість слів давно вийшли з ужитку. В процесі перекладання Гординському довелося розв'язувати багато мовних головоломок
"Лишається загадкою, як цей богемний чоловік, що не цурався розваг у товаристві, редагував два часописи, писав картини, поезії, мистецтвознавчі студії, перекладав – як він усе те встигав? Окидаючи оком усю його творчу спадщину, навіть починаєш замислюватися: а чи не мав він роботящих літературних "негрів", кожен з яких спеціалізувався б чи то на поетичному перекладі, чи то на поточному рецензуванні. Ні, не мав чоловік ніяких "негрів". Він мав енергію Святослава Гординського. Мав пожадливу зацікавленість усіма гранями творчості. І завжди мав що сказати", –
Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ, 70 років, літературознавець
Упав посеред вулиці
1906, 30 грудня – Святослав Гординський народився у Коломиї – тепер Івано-Франківська область. Батько – професор гімназії. У дитинстві Святослав важко застудився і втратив слух. Решту життя спілкувався за допомогою записника. Його сестра Дарія стала піаністкою, брати Богдан-Зиновій – лікарем-терапевтом, Володимир – біохіміком. Після радянської окупації Галичини всі виїхали до США.
1912 – сім'я переїжджає до Львова. Святослав навчається в академічній гімназії. Цікавиться філателією і футболом. Батько викладає в Українському таємному університеті, створеному як альтернатива полонізованому університету ім. Яна Казимира.
"У нас мешкали кілька студенток, – згадує Святослав. – У домі була кімната, яку називали "Камчаткою" – через те, що її годі було нагріти. Там і відбувалися групові виклади студентів медицини. Людські руки, ноги й інші препарати, у слоях чи позавивані в газети, валялися по всіх кутках. Раз, під час наскоку польської поліції, цілий кістяк сховано в постіль маминого ліжка, і поліція застала студентів за картами".
1924 – вступає до школи художника Олекси Новаківського, яка діяла при таємному університеті. Влітку групою виїжджали в село Космач у Карпатах. Винаймали гуцульську хату. На світанку брали мольберти з фарбами і йшли на полонини малювати. Коли повертались, розставляли роботи попід хатою. Новаківський робив по кожній зауваження. Курс історії мистецтва читав греко-католицький митрополит Андрей Шептицький.
1928 – продовжує навчання на вільних курсах Академії мистецтв у Берліні. Через рік переїжджає у Париж. Відвідує заняття в академії Жуліана. Додатково вступає до "Модерної академії" Фернана Леже на курс композиції і плакату. Одружується з мистецтвознавцем Мирославою Чапельською (1911–1994). Мали доньок Ладу і Ларису.
1947 – перебирається до США. Засновує та очолює Об'єднання митців українців в Америці. Організовує виставку 78 художників-українців у музеї при університеті Детройта. За дев'ять днів її відвідують понад 10 тис. осіб.
1991 – перед здобуттям Україною незалежності відвідує Київ і Львів. Письменник Роман Лубківський згадує: "У Києво-Печерській лаврі та Софії Київській пан Святослав не ходив, а майже бігав, радісно повторюючи, що усе це добре знає, але уявляв собі ті чи ніші фрагменти інтер'єру в дещо інших розмірах, бо "не було як те все переміряти".
1993, 20 травня – Святослав Гординський помер у Вероні, штат Нью-Джерсі. Упав посеред вулиці, коли йшов на пошту. Похований на православному цвинтарі Баунд-Брук.
4 
35413
Коментарі