Вишитий образ Божої Матері та скринька – єдині збережені в нас тюремні речі баби й діда.

1950 року мій дід Василь Бурак і баба Софія Наливайко ще не знали одне одного. За "измену родине" відбували покарання в концтаборі міста Інта, що в республіці Комі АРСР.

"Змінила родіну" – жартома пояснювала бабця своє етапування на 3 тис. км.

Затримали її 1949-го.

Мала 27 років.

"Була в мене подружка, – розповідала. – У селі казали не ходити, бо за нею енкаведисти вже слідять. Але ми дружили, і я все одно в неї бувала".

У підсумку заарештували всіх. Софію Наливайко засудили до виправних робіт в Інті. Інших членів її родини переселили до Хабаровського краю – бабину матір Теклю, сестру Маринку, сестру Ганьку з чоловіком, сестру Стефку з чоловіком і шістьма дітьми. Залишили тільки Йоганку – доглядати за помираючим батьком. А єдиного брата Івана ще 1941-го забрали до лав Радянської армії. Він зник безвісти.

 

Вишиті образки бабця передавала знайомими на волю, на батьківщину. Та жоден не дійшов. Збереглася тільки ця Божа Матір, яку привезла із собою.

"Коли конвої знаходили в камері шиття або вишивку, вилучали разом з інструментами. Дещо грубе вдавалося шити голками, зробленими з риб'ячих кісток. Залізні голки дівчата мали теж. Їх таємно передавали з волі милом. Гарячу голку втискали у брусок. Коли знаходили вишиття, дівчата часто здавали риб'ячі голки, окремо маючи заховані справжні", – розказувала бабця.

Перші кілька років у тундрі Софія Наливайко викорчовувала дерева. Після того як керівництво табору дізналося, що вміє шити – перевели до кравецької майстерні. Із майбутнім чоловіком познайомилася 1956-го. Тоді, по смерті Сталіна, відкрили табори. За рік одружилися. Ще за 12 місяців народилася Ольга, моя мати.

"Був один жіночий ОЛП (отдельный лагерный пункт. – Країна) і 12 чоловічих. Як розпустили табори, то яка би дівка не була, кожна вийшла заміж", – згадувала бабця.

Після трьох класів школи мати зі своєю тіткою приїхали на батьківщину. Бабця ж допрацювала в Інті до пенсії й повернулася 1971 року. Займалася шиттям і по приїзді. Багато років була кравчинею Олени Антонів, дружини В'ячеслава Чорновола. У Львові вона була пані Софія, у рідному селі Золочівського району – Зося або цьоця Зося. Товаришки по Інті називали її Соня. Померла 2012-го. Два місяці не дожила до 92-річчя.

Діда я ніколи не бачив. У Сибіру його засудили повторно і зв'язок із ним обірвався. На згадку залишилася скринька – "касетка", що привезла бабуся. У листах до родичів дідусь просив передати йому соломи. Вдома знали, що нею інкрустує дерев'яні вироби. Займався цим і до тюрми. Солому передавали вже пофарбовану в різні кольори. Наприклад, виварену в цибулинні. Загортали в неї банки, перекладали речі в передачі.

×