ІЗ 223 ОБВИНУВАЧЕНИХ У ВІДЬОМСТВІ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ СТРАТИЛИ 13
Коли і де з'явилися вірування про відьом?
– Серед народів світу подібних уявлень немає тільки в аборигенів Австралії та кочових народів. Тобто в осілих суспільствах завжди намагалися знайти чужого серед своїх. Відьма – це ворог всередині громади, який з власної волі завдає шкоди суспільству. Явища, які не можна було пояснити раціонально, – несподівані смерті, посухи, епідемії – списували на надприродні сили.
На початках церква вважала такі вірування забобонами. Та з часом почала підтримувати переслідування відьом. У ХV столітті в Німеччині виходить друком трактат Malleus Maleficarum – "Молот відьом". Його автори систематизують тодішні вірування. У той же час поглиблюються релігійні конфлікти, через погіршення клімату частішають неврожаї, зростає смертність. Вину за це часто списують на чари.
Умовним центром відьомства в Європі можна вважати Альпійський регіон – Південну Францію, Північну Італію, Німеччину, Швейцарію. Інформація, що інквізиція винищила мільйони відьом, дуже перебільшена. Можна говорити про страту не більше як 50 тисяч. Що далі звідти, то менший розмах мали такі переслідування. Українські землі в цьому плані були периферією. У православній церкві вважають, що за гріх відьомства на людину чекає справедливе покарання після смерті, тож вбивати її не конче. Якщо в деяких країнах Західної Європи приводом до обвинувачення у відьмуванні був сам факт договору з дияволом, на наших землях насамперед звертали увагу на заподіяну шкоду.
В яких саме шкодах звинувачували українських відьом?
– Найчастіше – в погіршенні здоров'я. Коли хтось помирав, одразу згадували всі прокльони, які звучали на адресу родини небіжчика. Так і "вираховували" відьму. Говорили, що чаклунка "з'їла" людину – тобто наслала хворобу, що стала смертельною. Дем'ян Семенович з Олики на Волині, якого 1730 року звинуватили, начебто когось "з'їв", відповів, що той чоловік був надто великий, аби його з'їсти.
Вірили, що відьма краде молоко в худоби або робить його непридатним до вживання. Міщанка з Вижви (нинішня Стара Вижівка Волинської обл. – "Країна") Мартиниха Винничка в тому, що її корова перестала доїтися, звинуватила дружину свого сусіда Данила Савицького. Доказом слугувала мотузка, яку та напнула між їхніми будинками. А Роман Квиць із Чукви (Самбірський район Львівської обл. – "Країна") 1696-го скаржився на Анну Зубийку. Мовляв, його корови після вигону йдуть не до свого двору, а спершу завертають до сусідки-відьми, і через це не дають молока.
Епідемії або неврожаї також часто приписували нечистим. 1738 року в селі Гуменці неподалік Кам'янця-Подільського сталася пошесть – мерли люди і худоба. Місцеві жителі, серед них кілька шляхтичів і священик, зібралися в полі влаштувати відправу, щоб відвернути біду. Випадково зустріли Михайла Матковського із сусіднього села – там епідемія чомусь не лютувала. Він ходив полем із вуздечкою. Пояснював, що шукає свого коня. Та селян така відповідь не влаштувала, і вони побили чоловіка до смерті.
Відьмами могли бути тільки жінки?
– Близько 22 відсотків запідозрених у чаклуванні на українських землях – чоловіки. Приблизно така ж статистика в решті Європи. Були й винятки. У Фінляндії відьмаки становили половину обвинувачених, у Росії – близько 70 відсотків, а в Ісландії – майже 90.
Чим керувалися судді, ведучи процеси над відьмами?
– Відьомство вважали кримінальним злочином, відповідно до Саксонського зерцала та Каролінського кодексу – основних документів магдебурзького права. Їх перекладач польською мовою Бартоломей Ґроїцький присвятив відьмам окремий розділ книжки. Там вказано, що запідозрених у чаклунстві слід обов'язково передавати до суду та вибивати з них зізнання тортурами. У відьом треба дізнатися, чи використовували якісь магічні предмети, у кого навчалися, проти кого скеровували свої здібності. Усіх відступників потрібно спалювати на вогнищі.
Із 223 обвинувачених у чаклуванні на українських землях – з уцілілих документів – до кари на горло засудили 13 осіб. Робота ката коштувала дуже дорого. Спалення часто замінювали більш гуманною стратою – відрубуванням голови. Зазвичай у вироках прописували: згідно із законом, ми мали б стратити особу, але замінюємо це покарання на штраф, побиття різками чи вигнання. Іноді попереджали: якщо звинувачений і далі чаклуватиме, на нього чекає жорстокіша кара.
Чи часто обвинувачення у відьомстві закінчувалися самосудом?
– Окрім розправи над Матковським, відомий випадок, що трапився 1720-го у Красилові (нинішня Хмельниччина. – "Країна"). На місто найшла пошесть, помирали люди. Городяни вирішили, що все це через Пріську Каплунку. Тій було 120 років, отже, вона – відьма. Доки п'ять днів шукали спеціаліста, який підтвердив би чи спростував підозри, жінку тримали під вартою, одягнувши колодки на шию, руки й ноги. Її взяв на поруки зять Федір Мельник. Аби врятувати тещу, переховував її в лугах на березі річки Случ. Селяни збунтувалися, Пріську знайшли, повернули назад, закопали по плечі в землю, обклали хмизом і спалили. А попелище накрили жорнами.
Як часто обвинувачення у відьомстві визнавали наклепом?
– Усе залежало від того, хто перший звернувся до суду. Скарги на наклеп становлять майже половину справ про чаклування. Як приклад – історія, що трапилася 1717 року в Кам'янці-Подільському. Адам Маньковський від імені дружини поскаржився на Ганну Колецьку. Обидві жінки тримали шинки. Маньковська мала великі прибутки, а в Колецької бракувало клієнтів. Якось перша поділилася секретом успіхів: мовляв, купила в ката мотузку, на якій повісили злодія. Ганна почала розповідати цю історію клієнтам, подала до суду. Та Маньковська обернула це на свою користь – звинуватила конкурентку в наклепі. Колецькій призначили штраф. Грошей на його сплату забракло, тож її чоловіка посадили до в'язниці.
Чи траплялося, що в таких справах брали участь історичні постаті?
– Найвідоміший випадок – полювання на відьом, яке 1667 року влаштував гетьман Іван Брюховецький. У його дружини Дарії стався викидень. Згодом Брюховецький і Дарія захворіли. Винними визнали шістьох жінок. Їх привселюдно спалили в центрі Гадяча (Полтавщина. – "Країна"), що був тоді гетьманською резиденцією.
Чи вдавалося довести підписання угоди з дияволом?
– Відомі три такі випадки, в усіх фігурують чоловіки. Найдавніший описують сучасні дослідники Андрій Козицький і Степан Білостоцький у книжці "Кримінальний світ старого Львова". 1641 року чернець-бенедиктинець Войцех Вироземський, перебуваючи у в'язниці, написав своєю кров'ю на стіні заяву, що зрікається Бога й віддає свою душу Люциферу. Взамін просив звільнити його з тюрми. На суді говорив, що диявол прийшов до нього через стіну в образі юнака, і запропонував укласти угоду. Ченця спалили.
Ще два прецеденти сталися в наступному столітті на Наддніпрянщині. 1749-го канцелярист Генеральної військової канцелярії у Глухові (Сумщина. – "Країна") Іван Робота написав "картію" дияволу, у якій просив "споможенія" – надбавки – до платні. Документ знайшов козак Федір Рудьковський і надіслав скаргу до Київської консисторії.
А 1756-го малолітній послушник з Києва Грицько Сердюковський, хильнувши зайвого, письмово просив у нечистого 50 рублів в обмін на душу. Коли протверезів, вирішив покаятися своєму духовному наставникові. Івана Роботу і Грицька Сердюковського змусили публічно покаятися.
Як карали тих, хто вдавався до магії без злого умислу?
– 1710 року в Ковелі на Волині судили знахаря Григорія Козловського. Переповідали, начебто він обкурює хворих через дірку в одвірку. Інші говорили, що зв'язує пацієнтові руки й ноги, зрізає йому волосся, після чого свердлить у стіні отвір, який закриває кілком. Представники суду побували у всіх хатах, де Григорій проводив обряди, і справді побачили там дірки, забиті кілками. Обвинувачений свідчив, що його метод не має жодного стосунку до магії, і він навчився його від батька. Суд визнав такі дії забобонами, призначив Козловському покаяння та штраф на користь церкви й суду.
Коли на українських землях припинили переслідувати відьом?
– Суди про чари в Російській імперії офіційно заборонили 1775 року, а в Речі Посполитій – 1776-го. Однак люди й далі списували незрозумілі їм ситуації на відьом. Остання така справа датується 1829 роком. Федір Блонський, священик із села Липовець (тепер місто Вінницької обл. – "Країна"), обвинуватив Катерину Мартиновську, що вона кидала в нього солому й листя капусти. Отже – намагалася зурочити. Справу розглядали з перервами майже два роки. Врешті позов отця визнали наклепом і попросили більше не турбувати суд такими дурницями.
"Ведьмы разделяются на две категории: природных и ученых. Природная получает звание по наследству и родится, как говорит поверье, с хвостом. Она отправляет ремесло свое, то есть доит чужих коров, без особого вреда ближнему, разве уже вынуждена напасть на кого-нибудь. Ученая ведьма, то есть женщина, изучившая по какому-нибудь случаю это ремесло, злее природной и старается вредить каждому. Кроме того, что она доит чужих коров, но еще и портит их по злобе на хозяина или хозяйку. И та, и другая умеют принимать на себя образ животного: кошки, собаки, свиньи или неодушевленного предмета – клубка, колоды. Во время ночных похождений ходят они в одних рубахах с распущенными волосами. Ведьма вылетает в трубу, помазав под мышками какою-то жидкостью, и едет на помеле, на ступе, на лопате. Она похищает месяц, звезды, росу. От последнего обстоятельства бывает бездождье, за что в прошлом еще веке топили ведьм в реках и прудах", – переповідає українські народні вірування Олександр АФАНАСЬЄВ-ЧУЖБИНСЬКИЙ (1816–1875) у книжці "Очерки Днепра", виданій 1863 року
3 
35413
Коментарі