– Із такими, як вона, треба одружуватися, – попереджає художника-кубіста Пабло Пікассо засновник "Російського балету" Сергій Дягилєв. Навесні 1916-го знайомить його з балериною Ольгою Хохловою. Пікассо 35 років, їй – на 10 менше. Народилася в родині полковника в Ніжині – тепер це Чернігівська область.

– У ній є мудрість і спокій, – описує Пікассо Ольгу. – А це куди рідкісніший дар, ніж уміння танцювати. Її неприступність воістину аристократична.

У Парижі трупа Дягилєва представляє балет "Парад". Пікассо малює декорації та проектує костюми. Вистава провалюється. Критики обурюються, що митці деморалізують і без того виснажених війною людей. Росіяни їдуть гастролювати в Латинську Америку. Ольгу художник забирає до себе – в Барселону.

"Вона не була знайома з його роботами, не знала, що таке артистичний авангард, – пише Анрі Жидель, біограф Пікассо. – Кубізм Пабло викликав у неї жах! Він пише її лише в класичній манері – бо це єдиний стиль, який їй подобається. Для "Портрета Ольги в кріслі" просить зачесати волосся на прямий проділ, щоб підкреслити правильні риси її обличчя".

12 липня 1918 року вони беруть шлюб у мерії сьомого округу Парижа. Вінчаються в російській православній церкві. Підписують шлюбний контракт – Пікассо зобов'язується в разі розлучення віддати Хохловій половину свого майна, зокрема картин. Живуть у центрі столиці Франції. Квартиру заставляють меблями з червоного дерева. Відвідують прийоми та бали. Але світська ідилія триває недовго.

– Маскарад закінчений, мені треба працювати, – говорить Пікассо.

У майстерні відновлює хаос, що супроводжував його все життя. Усюди розкидає різні речі, свої роботи. І постійно працює, навіть ночами. Ольга час від часу влаштовує скандали. ­Пікассо замикається в собі. Починає ненавидіти дружину. У серії картин, присвячених кориді, малює її то конем, то старою мегерою.

– У нас зовсім різні смаки, – каже. – Ольга любить чай, тістечка й ікру. Ну а я? Я люблю каталонські сосиски з квасолею.

Стосунки не рятує навіть народження сина Пауло. Офіційно вони так і не розлучилися – Пікассо не хотів віддавати гроші, передбачені контрактом. Ольга померла 1955 року, Пабло – 1973-го. Він мав ще кількох жінок, проте одружився тільки раз – 1961-го на своїй помічниці.

 

6 липня 1785 року уряд США оголосив національною валютою держави долар. Це слово походить від "талер", а те – від Йоахімстале, шахти у Чехії, де в XVI ст. виготовляли гроші. Американські індіанці використовували для торгівлі шкури оленів – bucks англійською. Пізніше цим словом неофіційно почали називати й долари. На початках використовували монети, викарбувані в Іспанії. Перші власне американські "бакси" виготовили через 9 років. На аверсі була зображена голова жінки-­Свободи з розпущеним волоссям, на реверсі – орел у центрі вінка з гілок оливи.

9 липня 1357-го імператор Священної Римської імперії Карл IV заклав перший камінь у будівництво мосту через річку Лтаву в Празі. Астрологи порадили розпочати урочистості о 5.31. Таким чином дату і час початку спорудження можна записати як ряд непарних чисел: 1‑3‑5‑7‑9-7‑5‑3‑1. На початках міст називали Празьким, а з 1870-го – Карловим, на честь творця.

10 липня 1991 року уночі вибухівкою підірвали ­відкритий 10 днів тому пам'ятник провідникові ОУН Степанові Бандері (1909–1959) в його рідному селі Старий Угринів Калуського району на Івано-Франківщині. Нападники в масках прилетіли на двох гелікоптерах. Члена ­Спілки незалежної української молоді Василя Максимчука з ­райцентру, який охороняв монумент, поранили з автомата. Злочин досі не розкрито. Це був другий пам'ятник Бандері в селі. ­Попередній встановили ­наприкінці 1990-го, його знищили через 1,5 місяця. Наступний ­відкрили в серпні 1992 року, він стоїть досі.

20 000 осіб – приблизно стільки жило в місті Хаїт у Таджикистані. 10 липня 1949 року його знищив зсув ґрунту, викликаний землетрусом. Усі жителі загинули

 

"Спасибо товарищу Сталину за наше счастливое детство!"

Плакат із таким написом несли учасники Всесоюзного параду фізкультурників у Москві 6 липня 1936 року. Фраза швидко стала популярною, її тиражували на плакатах і листівках. А ще переказували анекдот: на якійсь маніфестації транспарант "Спасибо товарищу Сталину за наше счастливое детство!" тримає гурт підстаркуватих чоловіків. До них підбігає організатор:

– Ви що робите? Коли ви були дітьми, товариша Сталіна ще не було!

– Ось за це йому і спасибі.

×