Кошами або вершами на Поліссі називають плетені з лози конусоподібні пастки для риби. Плести їх уміли всі чоловіки. У деяких селах Північної України старожили досі так рибалять.

– Мій батько, Павло Минович, ловити рибу кошем ходив уночі, – розповідає 69-річна Надія Волчук із селища Зарічне Рівненської області. – Ми тоді жили в самому центрі боліт і лісів Полісся – у селі Кутин Зарічненського району. У болотах і невеликих річках було багато в'юнів – схожа на вугра чи змію риба, активна вночі. За раз приносив по кілька кошів. Сушили в'юнів на зиму цілими в'язками.

 

– Батько розповідав, що його на риболовлі ледве не роздерли вовки. Забрів по пояс у річечку, поставив проти течії коша. Закріпив його, по боках палки повставляв, – Надія Волчук переказує розповідь Павла Миновича. – В'юн запливе і проти течії вже не втече. Тільки й треба, що через пару годин витягнути коша і повиймати улов. Розпалив вогонь і приліг. Заснув аж чує – щось за постоли торсає. Відкриває очі, а то вовк покусує за ногу легенько. Якби встав – звір напав би на батька. Тому лежить, начебто мертвий. Вовк побрів до річки, заліз у воду і струсився біля вогнища. Видно, хотів загасити, бо вовки вогню не люблять. А батько взяв здорову лозину і як уперіщив його. Вовк підскочив і завив на увесь ліс. Батько швиденько заліз на дерево. Туди набігли вовки, ставали на задні лапи і клацали зубами. Зліз батько тільки коли розвидніло. Погукав на допомогу косарів, що йшли на поле. Вовки повтікали.

Коші служили кілька років. Потім розсипалися – через дію води. Один із кошів зберігається в Зарічненському краєзнавчому районному музеї.

×