"Дивні діла Твої, Господи", – ця цитата з Псалмів є текстом першої у світі телеграми. Її надіслав Семюел Морзе (1791–1872) 24 травня 1844 року з Вашингтона до портового міста Балтимор – 64 км.

Морзе був художником. Ідея передавати сигнали за допомогою електромагнітного поля виникла в нього восени 1832-го. Кораблем "Саллі" плив тоді із французького Гавра до Нью-Йорка. Там був лікар, винахідник наркозу Чарльз Джексон. У салоні першого класу він показував фокус: підносив до компаса шматок провідника, приєднаний до батарейки. Стрілка починала швидко обертатися.

До виходу на берег Морзе робить кілька креслень. Наступні три роки працює на горищі будинку брата Річарда. Місцевий промисловець Стів Вейл дає на досліди $2 тис. – майже $65 тис. на теперішні гроші. Висуває умову – над винаходом працюватиме також його син Альфред. 1838 року прилад готовий до роботи. Але гроші закінчуються. Морзе навіть не має за що винаймати житло.

Він пише листа у патентне бюро США. Тоді падає на коліна й починає молитися. На ранок отримує відповідь: "Ваше прохання зацікавило Конгрес. Для успішного завершення вашої роботи вирішено асигнувати з державних коштів 30 тисяч доларів". Сьогодні – це майже мільйон.

Сигнал пускають по лініях електропередач. На кожному кінці дроту встановлені прилади для передачі та прийому. Саме повідомлення – це набір довгих і коротких звуків. На письмі їх позначають крапками й тире. Кожна комбінація відповідає певній літері або розділовому знаку. Текст першої телеграми придумує Енні Елзворт, донька власника патентного бюро.

Система швидко набула популяр­ності. Доти єдиним засобом сполучення між континентами і країнами була пароплавна пошта. Про новини в інших країнах дізнавалися із запізненням на тижні й місяці. З телеграфом це відбувалося за кілька хвилин.

Семюел Морзе розбагатів. ­Придбав маєток поблизу Нью-Йорка. Жертвував гроші на школи, церкви, підтримував бідних художників.

 

У день смерті Сава Морозов пообідав устрицями та білим вином

"В смерти моей прошу никого не винить", – записка з таким текстом лежала поряд із тілом російського мільйонера Сави Морозова. Його знайшли мертвим 26 травня 1905-го в готельному номері в Каннах. Мав 44 роки.

Його дід – також Сава – у 1830-х заснував невелику швейну фабрику. Батько Тимофій створив на її основі мануфактуру "Сава Морозов син і Ко". Сава-молодший навчався на хіміка в Москві й Кембриджі. Паралельно вивчав ткацьку справу. Після повернення в Росію очолив підприємство.

Морозов ввів на мануфактурі запозичені в Європі порядки. Скасував штрафи, запровадив стипендії для працівників-студентів. Звів корпуси, привіз сучасне обладнання з Англії. Скупі батьки нервувалися, переконували берегти кожну копійку.

– Ох, Савушка, зломиш собі шию, – зітхав Тимофій.

Підприємство стає найуспішнішим у Росії. Бавовну сюди везуть із Туркестану – сучасний Узбекистан. Щороку виготовляють 2 млн м тканини. Її експортують навіть у Персію і Китай.

Живе Сава по-простому. Ходить у селянському одязі, часто – в подертих капцях. Водночас жертвує гроші на театр, книгодрукування і Червоний Хрест. Закохується у дружину двоюрідного племінника Зінаїду. Вона розлучається і виходить заміж за Саву. У пари народжуються четверо дітей. Пристрасть минає.

З'являється нова – актриса Марія Юрковська. Згодом з'ясовується, що вона має справу з підпільним рухом більшовиків. Бере гроші в коханця на видання трьох газет Володимира Леніна – "Искра", "Новая жизнь" і "Борьба". На підприємстві Морозова переховують нелегальну літературу. Але 1904 року Юрковська стає дружиною письменника Максима Горького.

Тим часом мати відбирає мануфактуру в Сави. Він залишається без кохання, грошей і друзів. Лікарі діагностують депресію й радять лікуватия за кордоном. Із дружиною Зінаїдою вирушає до Канн.

У день смерті Морозов пообідав устрицями та білим вином. Сказав дружині, що відпочине у спальні. За хвилину пролунав постріл. ­Небіжчик лежав зі складеними на грудях руками й закритими очима. Зінаїда згадала, що бачила в саду постать. Але розслідування не було. Родина боялася, що дізнаються про зв'язки Сави з більшовиками. За хабар лікарі виписали довідку, начебто підприємець застрелився у стані афекту. Завдяки цьому його поховали на цвинтарі для старообрядців. Сава із Зінаїдою сповідували цю віру.

 

24 травня 1956 року в швейцарському Лугано відбувся перший пісенний конкурс Євробачення. Участь взяли сім європейських країн. Кожна представила по дві композиції. Їх міг виконувати один співак або різні. Перемогла франкомовна пісня Refrain – "Приспів" – швейцарки 32-річної Ліз Ассіа. Голова журі Рольф Ліберман оголосив тільки переможця. Дотепер невідомі результати інших учасників. Відтоді конкурс відбувається щороку. ­1957-го ввели обмеження – від держави може бути лише один виконавець.

25 травня 1869-го відкрили будівлю Віденської опери. Зводили шість років. Під час робіт розташовану неподалік вулицю підсипали на метр. Від цього споруда мала присадкуватий вигляд. На це ще до відкриття звернув увагу імператор Австрії Франц-Йосиф І. Преса зацькувала авторів проекту. Один із них – Едуард ван дер Нюлль, повісився. Згодом помер від інфаркту інший – Август Зікардсбург. Третього архітектора Йозефа Главку розбив параліч, тривалий час він пересувався в інвалідному візку. Відтоді Франц-Йосиф І ніколи не критикував творів мистецтва. Імператор був на відкритті театру. Виконували оперу Моцарта "Дон Жуан".

27 травня 1703 року розпочали зводити фортецю на Заячому острові річки Нева. Двома тижнями раніше росіяни відвоювали цю територію у Швеції. Цар Петро І особисто обрав місце для споруди. Вона мала форму шестикутної зірки. Отримала назву Санкт Петер Бург – "місто Святого Петра". Навколо розбудували однойменний населений пункт. 1717-го оборонну споруду перейменували на Петропавлівську – на честь освяченого у внутрішньому дворі собору.

130 гектарів – площа Київського ботанічного саду. Відкрили його 29 травня 1964 року. Вважали найбільшим у СРСР. Концепцію розробив флорист Володимир Липський (1863–1937) за Гетьманату Павла Скоропадського 1918-го. До 1935 року висадили дерева та квіти. Відкриттю завадила Друга світова війна. Зараз тут є близько 12 тис. рослин. Зокрема, найбільша у світі колекція бузку – 21 вид, 90 сортів і 1,5 тис. кущів

×