– Якщо я ляжу в лікарню, то зможу виторгувати для себе кілька місяців. І все, кінець. Краще поставлю крапку навколосвітньою мандрівкою. Лікарнею для мене стане море, – говорить Френсіс Честер (1901–1972) дружині Шейлі.

Житель англійського Плімута видавав географічні карти. Влітку 1966-го лікарі діагностують у нього рак легень. Кажуть, проживе щонайдовше три тижні.

Місцеві багатії дають Честеру кошти на придбання яхти. Називає її Gipsy Moth – "Циганський метелик". Так само називався аероплан, на якому Френсіс розбився в юності. Місцеві газети купують 300 кг харчів, пиво, коньяк, шампанське, сигари. Також Честер бере з собою холодильник і пічку для випікання хліба.

Подорож починається 27 серпня 1966 року. Шейлі розбиває об палубу пляшку шампанського й цілує чоловіка. Щойно той виходить у відкрите море, ламається автоматичне кермо. Доводиться самотужки переобладнувати механізм. Рухається на південь, а потім – на схід, через Індійський океан.

"Мені треба було докласти неймовірної сили волі, щоб випікати хліб із непросіяної муки, – нотує у щоденнику. – Білки планував брати з риби, але на її ловлю не було часу. Взяв із собою глюкозу – для підтримки тонусу. Препарат робив свою справу, але відбивав у мене апетит. Я виглядав страшенно виснаженим".

На 21-й день подорожі Френсіс Честер святкує своє 65-річчя. Одягає з цієї нагоди смокінг і нові штани. Випиває пляшку шампанського. Подібним чином влаштовує собі вечірки й з інших нагод – переходу нового меридіану чи річниці свого весілля.

Єдину зупинку робить у Сіднеї – на 107-й день. Його чекають губернатор, журналісти і Шейлі прилетіла літаком. Френсіс відмахується від чиновника й прямує до дружини. Стає перед нею на коліна:

– Я призначив тобі зустріч на сотий день і вперше в житті запізнився.

– Принаймні, я знаю, що ти не тягався по кабаках, – відповідає Шейлі.

– Чи було страшно у відкритому морі? – запитують журналісти.

– Це слабо сказано. Часом мене охоплював жах.

В Австралії Честер затримується на півтора місяця. Потім кілька разів потрапляє у шторм. Одного разу корабель кидає так сильно, що Френсіс зачиняється в каюті й покладається на волю Божу. Яхта стає дибки, але потім опускається назад.

28 травня 1967 року в Плімуті Честера зустрічають майже 250 тис. осіб. Влаштовують салют. Дві дівчинки тримають плакат: "Дорогий дядю Честер, дуже тебе просимо не спізнюватися! Якщо ти приїдеш пізно, то нас пошлють спати і ми не зможемо зустріти тебе. Поспіши!"

Телеканал ВВС найняв літак, який вилетів у море назустріч Gipsy Moth. Зі спеціальної платформи оператори зняли Френсіса на палубі. Плівку забрав вертоліт. На борту змонтували фільм. Десантник на парашуті приземлився на дах студії з готовим відео. Щойно Честер ступив на берег, в ефір вийшов репортаж.

"У цій подорожі я ще раз переконався, що здоров'я залежить від душевного стану людини, – пише мандрівник у книжці "Перемогти себе". – Коли входив у Плімут, за плечима були місяці повної самотності. Тепер присутність хоча б однієї людини мене дуже втомлювала. Коли побачив хмари народу, подумав: "Боже, цим плаванням я розбив своє майбутнє".

На прийомі в мерії Честер непритомніє. Виявляється, має виразку дванадцятипалої кишки.

– Добре, що вона не відкрилася в морі, – каже лікар.

– У морі такого не могло статися, – говорить Френсіс.

Він прожив ще п'ять років.

×