— Проходьте. Синочок Андрюша спить, — 31-річна Тетяна Манжула відчиняє двері квартири на першому поверсі дев'ятиповерхівки в столичному районі Виноградар. Два роки тому в її чоловіка виявили цироз печінки. Тетяна стала першою в Україні дружиною, печінку від якої пересадили чоловікові. За три місяці завагітніла. 12 січня народила здорового сина.

— Андрюша вже починає роздивлятися предмети навколо. Ще не агукає, але потроху намагається. Іноді сам перевертається на бочок. За місяць набрав більше кілограма. Росте, як усі здорові діти.

Її чоловік захворів 2013-го. Тоді різко зник апетит, згадує жінка. Гортає газету, сидячи на дивані.

— Всі казали: з ним щось не так. Важив 70 кілограмів, а схуд до 50. Худий, а живіт неприродно ріс. Там збиралася рідина. Лікарі відкачували, але набігала знов.

— В Інституті Шалімова сказали, що в мене цироз печінки, і ніякі таблетки не допоможуть. Тільки пересадка, — каже Юрій Манжула, 45 років. Сидить навпроти дружини, колисає сина у колясці. — Стати донором печінки мав хтось із родичів. У мене є тільки літня мама. Дружина відразу заявила, що готова віддати печінку. Вагався я: не хотів, щоб її різали. Та й був упевнений, що її орган не підійде. В інституті батьки хлопчика, якому треба пересадка, розповіли, що їхні органи для дитини завеликі.

Тетяна і Юрій на 10 днів лягли в клініку на обстеження. Аби жінці дозволили стати донором, її печінка мала бути максимально близька до чоловікової.

— Була щаслива, коли сказали: "Ви — перша сімейна пара, в якої все зійшлося", — каже Тетяна. — Після нас були й інші такі подружжя. Бачили чоловіка, який віддав печінку дружині. Лікарів насторожило, що маю аналіз крові, як при Боткіна. Відправили його в Німеччину. Там сказали, що це синдром Жильбера, який нічим в житті не проявляється. Таких людей у світі 4–7 відсотків. Коли жовтуха не підтвердилася, пересадку дозволили. Тож нині синдром має й чоловік.

Пересадку мали робити 5 грудня 2013 року. Операцію відклали на кілька тижнів, бо Юрій застудився. Раптом почав кашляти. Після операції могло піти ускладнення на легені. Помер би від пневмонії. Щоб швидко видужати, тиждень не виходив із дому. Пив малину й калину, бо ліків не можна. Обох прооперували одночасно. Печінку Юрія видалили. У Тетяни забрали 61% органа й пересадили йому. Забрали жінку на операцію о 9-й ранку. Прокинулася близько 11-ї вечора в реанімації. Чоловіка привезли вдосвіта наступного дня.

— Оперували 14 годин. Це на дві години довше, ніж зазвичай. Бо в нас різні за розміром судини. Їх правильно з'єднати — ювелірна робота. Якщо пересадку треба дитині, то в донора беруть третину органа. Ліву долю, бо вона менша. А в мене забрали праву, більшу. Коли відходила від наркозу, то причувалося, що кличе старша донька Кіра. Я розплакалася, просила взнати, як вона. Заспокоїлася, як сказали, що все добре.

Із перших днів після пересадки Юрій і Тетяна намагалися якнайбільше ходити, аби розігнати кров і щоб в організмі не збиралася рідина.

— За день-два я спускався й піднімався по сходах, — каже Юрій. — Коли за місяць ми приїздили на перевірку, бачили в реанімації тих самих людей. Усе ще не могли ходити.

Після операції Юрій був у клініці місяць. Тетяну виписали на два тижні раніше. Півроку не їла смаженого й солоного. Тільки варені дієтичні продукти.

— Дружина зараз така, як усі. Таблеток не п'є, — каже Юрій. — Це я маю пожиттєво приймати ліки, що пригнічують імунітет, аби печінка не відторгалася. Їх дає держава. Місячна доза коштує 24 тисячі гривень. Таких, як я, в Україні десь двісті. Ніби омолодився. Одну жінку-донора лікарі попросили схуднути на 20 кілограмів, щоб була худенька, як її чоловік. Скинула за півтора місяця, аби врятувати життя коханого. Після того у 39 років виглядала на 30.

Тільки після операції взнали, що нам обом вирізали жовчні. Знайшли в інтернеті, що так роблять завжди. Недавно їхали в маршрутці. Коли машина наїздила на якусь яму, то ми жартома одночасно хапалися за печінку. Ніби ж однаково має боліти, бо маємо одну спільну печінку на двох.

За три місяці після пересадки Тетяна завагітніла. Відразу подзвонили в Інститут ім. Шалімова. Там здивувалися, але від вагітності не відмовляли.

— Від лікарів не було суворих заборон. На Новий рік випила келих шампанського. Запланували кесарів розтин на 10-ту ранку 12 січня. Дату й годину можна було вибрати самому. Перед самою операцією у мене відійшли води. Андрійко ніби відчув, що пора з'явитися на світ. Лікарі УЗД казали, що син важитиме близько 3 200. А народився 3 930. Не можу передати, яка я щаслива.

Статеве життя починають за рік після операції

Зі 140 жінок — донорів печінки дитину народили п'ятеро, каже Олег Котенко, керівник відділу трансплантації і хірургії печінки Інституту ім. Шалімова.

— Це унікальний випадок. Тетяна перша в Україні народила рівно через рік після того, як віддала печінку чоловікові. Зазвичай — не менш як за п'ять років. Варто починати статеве життя й планувати дітей тільки через рік після пересадки печінки. Звісно, відмовляти Тетяну ми не стали. Як усі здорові вагітні, регулярно здавала аналізи крові. Печінку й плід обслідували в нас на УЗД. Тетяна обстежувалася що три місяці. Бачили, що печінка росте. За рік стала такою, як до операції: зі 125 міліметрів виросла до 170. Це нормальні розміри.

×