23 січня боєць 37-го окремого мотопіхотного батальйону Валентин Бишовець одружився з 18-річною Ніною Доброю із села Македонівка Донецької області. Чоловік освідчився коханій на Новий рік. До весілля зустрічалися менше місяця.

"Ми познайомились 20 грудня торік. Тоді з побратимами приїхали на ротацію в Македонівку. Зайшли у місцевий продуктовий — купити поїсти, водички та солоденького. А тут Ніна — чорнява красуня з карими очима. Розговорилися. Прийшов туди й наступного дня, але вже спеціально до неї. Тоді обмінялися телефонами і почали зустрічатися. Новий рік святкували з її батьками вдома. Приїхала й моя мама з Борисполя. Я сам родом звідти. Так у сімейному колі запропонував коханій одружитися. Всі були вражені. Я дуже хвилювався — боявся, що Ніна не погодиться. Але вона відповіла: "Так". Одягнув на її пальчик золоте колечко" — розповів Валентин.

"Зрозумів, що хочу завжди бути поруч з цією дівчиною. Весілля святкували в Македонівці. Зранку одягнувся в форму. Тоді з побратимами виїхали з частини викупляти наречену. Мене везла своїм "Ланосом" військова Юлія Матвієнко, що теж служить у нашому батальйоні. Машину прикрасили блакитними й рожевими кульками, стрічками. Щоб пустили у двір, ми мусили побудувати будиночок із чотирьох бутилок горілки і пляшки кон'яка. Ще дали дві коробки цукерок. Мені прийшлось іти вперед і кожний крок казати лагідне слово про кохану. Тільки тоді зміг потрапити до Ніни. Вона сиділа у своїй кімнаті. Була у білій весільній сукні. Її та шубку взяла напрокат у Маріуполі".

На весілля витратили близько 12 тисяч гривень.

"Гроші були в основному мої й Ніни. Обручки купили срібні. Дуже допомогли бійці — скинулися й дали нам коштів перед весіллям. Святкували в сільському кафе. Було близько сорока гостей — наші родичі та хлопці з мого батальйону. Взяв свідком побратима Ігоря. У нього теж тут є дівчина — місяць зустрічаються. Вона — найкраща подруга Ніни. Комбат благословив нас старовинною іконою із Києво-Печерської Лаври. Після цього Ігор освідчився й своїй дівчині. Чекаємо ще на одне весілля".

Молоді живуть разом з батьками Ніни.

"Мені залишилося служити три з половиною місяці. Радує, що тут все поруч. Військова частина за півтора кілометри від дому. В нас вирішує Ніна, де далі будемо жити. Не хоче поки їхати далеко від батьків. Каже: "Давай побудемо тут, потім до тебе в Бориспіль поїдемо. Щоб нікого з батьків не ображати". Я ж у Борисполі жив разом з мамою. Але маю й квартиру, яку здаю. То старт в нас є. Відчуваю, що й тут доведеться купити будиночок для себе. За 5 тисяч доларів можна взяти гарний — з газом, світлом й водою та нормальним ремонтом".

"Хоть к нам в магазин военные ходят часто — на Валика обратила внимание сразу. Отметила, что он веселый и простой. Был с бородой. Пошуткувала до нього: "Познайом мене із молодим хлопцем". А він: "А хіба я старий і не годжуся?". Відповіла, що не люблю неголених чоловіків. Наступного дня прийшов побритий. Він — моя найбільша любов. Тому й погодилася вийти заміж так швидко. Хоча раніше мала багато пропозицій. Але відмовляла — боялася розчарувань. Раз Валік посадив мене біля себе й відверто розказав все про своє життя. А я розповіла про своє. Говорили три години".

×