— До газованої води звик із дитинства, але зараз у магазинах вона не така. Тому роблю сам удома сифоном. Звик, і на дачу без нього літом не їду. Там скважина, то вода виходить особливо смачна, — каже 43-річний Богдан Алєксєєв із Дніпропетровська. — Люблю експериментувати із сиропами та соками, змішувати смаки. Дітям подобається. Кажуть, що можна продавати мою газіровку.

Конструкцію сифона вигадали близько 200 років тому. Газують воду вуглекислотою.

— Зараз люди вертаються до всього натурального. В мене за сіфони питають усе частіше, — розповідає 56-річна Світлана Шевченко з Одеси. Продає не нову кухонну техніку на базарі. — Недавно вони лежали роками, а це тільки три штуки залишилося. Виглядають як антикваріат, а працюють безвідмовно. Головне, щоб клапан сидів туго, не був розроблений.

Об'єм сифонів коливається від 0,5 до 5 л, найпоширеніші — літрові.

— По принципу заправки сіфони бувають двох видів. Перший — від одноразового балончика, що вставляють у спеціальний клапан. Другий — від спеціальної установки з балоном — сатуратора. Ставиться у позу в перевернутому вигляді. Заправляється від балона через той же краник, з якого витікає готова газіровка. Спочатку заливають вода, а потім додають вуглекислоту. Мені більше подобається варіант із заправкою від великого балона. Але коли немає де заправляти, то вже тоді треба шукати модель, яку заправляють від балончика.

Сучасні сифони — це установки з балоном газу і тримачем для спеціальних пляшок.

— Балон розрахований на 60 літрів газованої води, — каже 27-річний Андрій Чотков із Дніпропетровська. Продає побутову техніку. — В комплекті дві літрові пляшки. Для більшості моделей не треба ні розеток, ні батарейок — усе повністю механічне. Коштують такі сифони 1400–3500 гривень. Найдорожчі мають цифровий дисплей, що показує кількість газу в балоні і ступінь газифікації готового напою.

×