— Усі з моєї сім'ї приходять з роботи, коли вже глуха ніч. Кури самі бродять по двору. Як залишали корм зранку на цілий день, то не йдуть у курник, а мостяться де попало. Їдять без пам'яті. Коли зарубаєш, то половина курки — сало. А ще щурі заводяться біля зерна, — розповідає 52-річний Володимир Володимирович із Луцька.

Торік зробив автоматичну годівницю.

— Збив дерев'яний ящик із кришкою, — продовжує. — З одного боку кришки прив'язав шнурок і протягнув його через два підвішені до стелі коліщатка. Кінець шнурка причепив до другого боку кришки. Між коліщатами відстань — десь із метр. На цьому відрізку до мотузки приробив кільце. В нього вставляю стержень, який приєднаний до магнітного пускача і реле-програматора. Пускачем розжився у брата-­електрика, а програматор купив у магазині за 160 гривень. Ще причепив залізяку. Коли стержень витягається — вантаж тягне мотузку донизу, і кришка піднімається.

У виставлений час реле подає напругу на котушку магнітного пускача. Він витягує з кільця стержень — мотузка відпускається. Від противаги кришка годівнички підіймається. Одночасно з пускачем вмикається світло.

— Дружина зранку годує курей й заряджає годівничку в курнику пшеницею з кукурудзою. Відкривається раз на день: в обід або вечері. Після роботи залишається порахувати курей і вимкнути світло. Cистема працює без збоїв: поїли і — на сідало.

×