Щонайменше сім мільйонів осіб загинули внаслідок штучного Голоду в Українській РСР протягом 1932–1933 років. Подібні трагедії сталися на території нашої держави у 1921–1923 і 1946–1947 роках. Починаючи з 1998-го в Україні на державному рівні вшановують жертв Голодоморів – в останню суботу листопада. О 16:00 оголошується загальнонаціональна хвилина мовчання. Далі відбувається акція "Запали свічку". Кожен охочий може віднести свічку до пам'ятника загиблим у своєму місті.
"Голодомор не зламав" – національні пам'ятні заходи цього року присвятять людям, які змогли реалізувати себе попри травму пережитого геноциду
"Україну можемо втратити!" – писав переляканий Йосип Сталін влітку 1932 року. Він боявся втратити Україну як ресурс, без якого побудова могутньої індустріальної імперії, здатної завоювати світ, залишалася б тільки мрією. Щоб не втратити Україну, він вирішив стратити її. Стратити як уособлення всього, що ненавидів диктатор, – свободи, самодостатності, культурної унікальності.
Це була публічна страта – попри інформаційну блокаду, яка приховувала злочин. Про неї знали приречені на загибель, пошепки переповідаючи жахливі подробиці. Про неї керівництву своїх держав доповідали закордонні розвідники й дипломати, писали відважні журналісти у світових медіа.
Вбивство цілого народу без війни у мирний час мало залякати інших, засвідчити всемогутність і безкарність "вождя народів". Голод дав Сталіну можливість не лише забрати життя у мільйонів українців, а й вбити тих із них, хто пережив масове вбивство. Вбити їх як українців: ті, хто вижили, добровільно позбавлялися власної мови, культури, традицій, переплавлювалися у безликий "совєтський народ". Вбити їх як людей: перетворити на істот, позбавлених почуття гідності, понизити до рівня тваринного існування, а згодом вмонтувати в якості гвинтиків у тоталітарну машину.
Результатом Голодомору стали не лише мільйони вбитих та опустілі українські домівки, але й спустошені душі тих, хто пережив 1933-й. Люди боялися згадувати жахи, свідками яких стали. Боялися не лише тому, що їх очікувало покарання. Їм боляче було пригадувати себе інших. Тих, якими вони були до 1932-го. Боляче було гадати, якими б стали, якби не Голодомор.
Але геноцид зламав не всіх. Серед тих, що вижили фізично, були й такі, хто не дав знищити себе духовно. Попри те, що вони бачили жахіття голодної смерті рідних та близьких, самі заглядали їй у вічі, відчували, як тваринне єство може наповнювати людську істоту. Голодомор не змусив їх зрадити своє індивідуальне та національне "Я". Згодом вони зуміли реалізувати себе – стали художниками, письменниками, хліборобами, досягли успіхів у науці й техніці.
Про Голодомор не забували. Але ця пам'ять не стримувала їхній розвиток, а робила сильнішими. Ці чоловіки та жінки знали, що живуть не лише за себе, але й за мільйони інших. Знали, що несуть у собі унікальну культуру, яку мають врятувати, щоб зберегти різноманітність світу. Завдяки їм Сталін програв – Голодомор не зламав Україну. Після десятиліть нищення вона звелася на ноги і 1991-го поставила крапку в історії створеної ним імперії. І нині Україна не дає відродити цю імперію. Захищає рубежі свободи – свободи власної, свободи Європи.
Ми народ, який не зламали геноцидом.
2 
35413
Коментарі