Валіка обікрали. Увесь день сидів удома, на півгодини відлучився в магазин – вистачило. Винесли два ноутбуки і трохи коштовностей. На щастя, готівки вдома не було. Банківські картки злодії не взяли.

– Нічого, нова поліція швидко все знайде, – втішаю товариша телефоном.

– Ага, знайде, – байдуже зітхає він. – При зустрічі розкажу.

Зустрічаємося через кілька днів у кафе. Валік з порога замовляє літровий бокал пива. Відчуваю – розповідь буде довга.

– Я ж не одразу зрозумів, що в квартирі хтось "похазяйнував", – надпиває пиво. – ­Думаю: що це за бардак? Взяв віника, позамітав, усі шафи й шухляди позачиняв, пилюку протер. Ввечері прийшла дружина, почала шукати ноутбук. Тільки тоді зрозуміли – щось не так. Кинулися по обручки – порожньо.

Поліцейські прийшли через 3 години. Сказали, що нічим не допоможуть, і викликали слідчих. Ті явилися після півночі. Попросили знайти понятих. Ніхто з сусідів не відчинив дверей.

– У вас такий порядок. Зразу й не скажеш, що квартиру обікрали, – сказав слідчий.

– Так я поприбирав, – чесно відповів Валік.

Слідчі мовчки перезирнулися й пішли геть.

Згадую, як років п'ять тому обікрали мою знайому. "Собака з міліцією" прийшли через 15 хвилин. Пес узяв слід. Повів до сусіднього будинку і вказав на квартиру, де сховано вкрадене.

– Ми знаємо, хто тут живе, – сказав міліціонер. – Це такі люди, що все одно відмажуться. Можете навіть не писати заяву.

×