Рейтинг фільмів, показаних на Одеському кінофестивалі, склав кінокритик Дмитро Десятерик.

"До мого переліку увійшла лише одна стрічка з конкурсної програми, - каже експерт. - На жаль, більшість робіт основних конкурсів за мистецькою якістю не відповідають рівню, котрий би забезпечив їм помітне місце в історії світового кіно.

"Море у вогні"
режисер Джанфранко Розі, Італія, 2016. Фестиваль фестивалів

"Море у вогні" - єдиний документальний фільм в історії кіна, що здобув "Золотого ведмедя" Берлінського кінофестивалю – цілком заслужено. Сюжет розгортається на острові Лампедуза, де шукають порятунку тисячі біженців з Близького Сходу й Північної Африки. Поки десь триває війна, остров'яни продовжують звичне життя. Дев'ятирічний розбишака Семюеле прогулює уроки, майструє рогатки і намагається стати моряком, попри морську хворобу. Літній водолаз щодня намагається знайти на дні моря скарби. Літня домогосподарка замовляє пісні у радіо ді-джея. З їхнім розміреним життям контрастує тяжке становище біженців. За останні 20 років їх на Лампедузу припливло 400 тисяч, 15 тисяч загинуло. Про них розповідає місцевий лікар. Він бачить сотні смертей – долаючи море, багато з них не доживають до кінця подорожі, помираючи від задухи у трюмах, від голоду, спраги і хвороб. Попри злободенність теми, Розі утримується від публіцистичного надриву та досягає досконалого за формою мистецького висловлювання, що витримане у талановито переосмислених режисером традиціях неореалізму.

"Незаконні"
режисер Адріан Сітару, Румунія-Франція-Польща, 2016. Міжнародний конкурс

У центрі сюжету - незапланована вагітність головної героїні, 22-річної Олександри. Батько дитини – Ромео, брат-близнюк дівчини. У родині четверо дорослих дітей, що залишились без матері. Батько, за фахом лікар, виявляється колишнім агентом, який доносив спецслужбам про жінок, що шукали змоги зробити аборт. Коли це ж питання постає в родині героїв – погляди героїв змінюються. Готуючись до зйомок, актори по кілька тижнів жили у квартирі, де безперервно йшла зйомка. Такий підхід дозволив режисерові зняти всі сцени з одного дубля. Це нове румунське кіно у своєму найкращому вигляді.

"Незаконні" виглядали у своїй програмі як ковток свіжого повітря. Настільки добре зшитого сценарію, настільки вивіреної режисури, настільки органічної акторської роботи не було й близько в жодному фільмі конкурсу.

"Олег і рідкісні види мистецтва"
режисер Андрес Дуке, Іспанія, 2016. Європейські документальні фільми

Кіно присвячене видатному композитору, автору музики до фільмів Параджанова і Муратової, уродженцю Києва Олегу Каравайчуку. Напередодні відкриття фестивалю, 13 червня цього року, його не стало у віці 88 років. Прощались у Санкт-Петербурзі. За життя Каравайчук прославився як геніальний музикант і дивак. Гімн Радянського союзу виконував знущально, наче похоронний марш. З людьми міг заговорити дитячим голосом. Часом грав на роялі, лежачи на стільці, іноді міг надягнути на голову наволочку. Пояснював, що так легше зосередитись на музиці. Маючи справу з настільки унікальною людиною – адже все життя Каравайчука було, по суті, суцільним спектаклем – Дуке вчинив єдино правильним чином: зняв не біографічний фільм, а свого роду візуальну поему, в який спробував передати особистість героя у всіх можливих, інколи доволі несподіваних ракурсах.

"Рідні"
режисер Віталій Манський, Німеччина-Латвія-Естонія-Україна, 2016.
Спеціальні покази

Власне, "Рідні" - це спроба осмислити немислиме. Манський робить це через інтимний ракурс – єдино можливий у даному випадку. У перші хвилини фільму бачимо будинок, де виріс режисер - типову львівську п'ятиповерхівку. Звучить репліка автора: "Я ніколи не думав, що зніматиму цей фільм". Збираючи матеріали, Манський з весни 2014 до весни 2015 приїздить до своїх численних українських родичів: Львів, Одеса, Київ, Донецьк, Севастополь. Відвідує маму, тіток, племінників, діда, кузенів. З кимось спілкується напряму. За кимось лише спостерігає, фіксує на відео. У кадрі часто – теленовини, передвиборчі ролики політиків, персонажі обговорюють політичні події. Проте ця історія не про політику, а про те, як глобальні події позначивлись розколом в одній конкретній родині, де тепер навіть рідні сестри не хочуть більше спілкуватись.

"Тоні Ердманн"
режисерка Марен Аде, Німеччина-Австрія, 2016. Гала-прем'єри

Фільм довгий – майже три години, але захоплюючий і до сліз смішний. Головний герой - колишній учитель музики, веселун і вигадник Вінфрід, вирішує розважити свою аж до депресії серйозну доньку. Інес - успішна бізнес-консультантка німецької корпорації в Румунії. Її батько вдає то іноземного посла, то бізнес-тренера на ім'я Тоні Ердманн. Він поводиться наче підліток, провокуючи свою надто дорослу доньку. Кумедні провокації батька, що викликають спочатку відчай, а потім усмішку й азарт його надто дорослої доньки – це зіткнення двох протилежних світоглядів. Так режисерка ставить питання: заради чого ми живемо: щоб робити свої грандіозні справи чи просто заради того, аби встигнути пожити й відчути радість.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: В Одесі оголосили перших переможців кінофестивалю

"Незаконні" Сітару представили виконавці головних ролей

"Голлівуд — це міф, який мене не цікавить" - кінорежисер Крістіан Петцольд

×