З листопада набуває чинності закон про частку музичних творів державною мовою у програмах телерадіоорганізацій. Верховна Рада ухвалила його в липні. Мінімальна частка передач державною мовою в перший рік має становити 50%, протягом другого – 55%, протягом третього – 60% , так передбачає закон. Також телерадіоорганізації повинні забезпечувати не менш як 35% пісень державною мовою, поширених протягом доби. А між 07:00 та 14:00 і між 15:00 та 22:00 - не менш ніж 5% пісень. Голова комітету Верховної Ради з питань культури й духовності Микола Княжицький розповідає Gazeta.ua про мовну ситуації в медіа та чому парламентарії не підтримали його законопроект про обмеження гастролей російських артистів.
- Чого чекаєте від закону про квоти на україномовні пісні на радіо?
- Ми живемо в країні з майже 50-мільйонним населенням. Вакуум в ефірі точно не утвориться, як нас лякають. Коли ми з Марією Бурмакою робили на ТБ програму "Музика для дорослих", то стояла довжелезна черга охочих музикантів у нас знятися. Ви їх досі не побачите на інших каналах чи радіостанціях. Щойно буде можливість, радійники почнуть вкладати гроші в пошук нових цікавих виконавців, їх підтримку, заохочення. У 1990-х грошей ніхто особливо не вкладав, але стався бум української музики. Бо ще не було валу російської попси в наших ефірах.
- Як на державному рівні контролювати сучасну двомовність радіо і телебачення?
- Нема у каналів грошей, щоб перекладати гостей. А коли ведення відбувається в стилі Тарапуньки і Штепселя, мені, з естетичної точки зору, це неприємно. Але все поступово. Давайте закон про мови нормальний приймемо, а потім будемо про це говорити. В керівництва країни нема політичної волі зробити це. Бояться, що це когось збурить, буде спротив. А треба навпаки максимально швидко діяти, бо доки ми цього не зробимо, будемо у двомовно-суржиковій багнюці ще довго порпатися.
- Ваш закон про обмеження гастролерів із Росії не прийняли, але наступний парламент може бути ще гірший.
Це правда, тому нам треба зробити максимум із цим. Тут ще можна працювати. Є внутрішні сили. "Блок Порошенка" і "Народний фронт". Попри всі протиріччя, які між нами існують, а вони існують. Є різні люди в цих політичних силах і різні погляди. Треба робити все, щоб і реформи просунути якнайдалі, і прийняти закони, які б підтримували і стверджували нашу незалежність. Це наш дуже великий шанс. Дати можливість проросійським, популістським силам розвалити парламент зараз не можна. Достатньо глянути на опитування, наскільки збільшиться представництво цих людей зараз і вони працюють для цього через свої теле- і радіоканали .
ЧИТАТИ ТАКОЖ: Остання хвиля русифікації була за Кучми
- Як просувати україномовний продукт на території Криму, окупованих районів Донбасу?
Просувати на тому ж рівні, що в Києві, Львові, Харкові, в Луганську, Донецьку, Сімферополі неможливо. Це зрозуміло. Треба звільнити ці регіони. Але якщо українська культура буде багата і сильна, через інтернет, супутник, інші альтернативні способи доставки інформації, вона до українців там потрапить. Головне, щоб вона була, і її було багато. Не можна вимагати, щоб усі українські виконавці, фільми були геніальними. Це процес. Якщо талановитим буде один з десяти, - це вже великий успіх. Багато років українська мова залишається державною лише на папері. Це поступовий процес. Те, що зараз більшість шкіл, садочків україномовні, свідчить про те, що цього хочуть самі люди. В мене троє дітей. Різного віку. Знаю, в які школи, університет, садочок ходять. Як правило, поза межами заняття були чи не єдиними україномовними. Син - єдиний з одногрупників. Доньці 11 і україномовних дітей в її класі вже декілька. Не можемо заборонити російську. Є багато українців, які звикли так спілкуватися. Їм може бути складно, але якщо вони хочуть вчити своїх дітей українською, значить - патріоти. Хоча погоджуюсь, що існує проблема з викладачами на перервах, які переходять на російську. Дитячі садочки теж ніхто не контролює, хоча міністерство освіти мало б за це взятися.
- В родині спілкуєтесь українською, походите з Галичини, відчуваєте в мовному плані перевагу порівняно з жителями зросійщених індустріальних міст?
- Я народився у Львові. Моя мама теж. А батько в Чигирині на Черкащині, але виріс у російськомовному Харкові. Я інтегрально люблю всю Україну - і Галичину, і Схід. Розумію обидві ментальності. Батько підколював маму: "От у нас виходиш з хати - широке поле, а у вас вузенькі вулички, не пройдеш, не повернеш". Не потрібно ділити Україну. От мені буває смішно читати книжки чи слухати пісні галицьким діалектом "Братів Гадюкіних". Але я абсолютно переконаний, що києво-полтавський діалект - це основа української мови. І нам усім треба намагатися послуговуватися саме ним.
- По-хорошому смішно слухати "Гадюкіних"?
- Так. Насолоджуюсь їх колоритом. З цією групої взагалі дивна історія. Більшість з них російськомовні, але вони надзвичайно тонко відчували мову й галицькій діалект. Може вони і знущалися з нього, їх навіть у цьому звинувачуали, але настільки любили цих людей, настільки талановито робили, що потім отримали величезну кількість шанувальників. Навчили галичан справжній самоіронії. Я противник земляцтв, поділів України. Це російська ідея, що слід відділити Галичину і під російським омофором вся інша Україна заживе щасливим життям. Наче галичани нам це все псують. Серце нашої держави - Центральна Україна. Основні цінності походять звідси і вони не відрізняються від галицьких.
3 
4880
Коментарі
4