Паризький фотограф Еліс Лемарін створила проект "Ті, що сплять". Це серія фотографії з дітьми, які ніби-то засинають. Лемарін вивчала фотографію в паризькій школі Gobelins. Їй подобаються знімки Сари Мун, режисерів Вінсента Макена и Вонга Кар-Вая.
Еліс Лемарін розповілаа Gazeta.ua, скільки вона спить й що треба зробити, щоб діти слухались під час зйомки.
Чому ви вирішили приділити увагу сну? Скільки годин ви спите щодня?
Я кіт, я просто люблю спати! Мені потрібна хороша кількість сну. Щоночі я люблю згорнутися в ліжку, занурившись в свої мрії. Я дійсно не знаю, як довго я сплю, це залежить від ночі, але я б сказала, що 8 годин на добу.
Про що цей проект? Люди в будь-якій країні зрозуміють ці фотографії однаково?
Цей проект про мрії, сон й уявний світ. Тут немає якогось одного меседжу, просто вікно для різних інтерпретацій в різних країнах.
Скільки фото увійшло в цей проект?
Я відзняла біля 20 фотографій й залишила 12 з них. Я думаю, що для гарної серії не повинно бути багато фотографій. В цій зйомці зображення дуже схожі, і якщо їх було б занадто багато, вони б втратили свою особливість. Я обирала локації та пози для дітей, які мені здавались найбільш цікавими. Намагалась зберігати рівновагу між хлопчиками і дівчатками.
Чи важко було працювати з дітьми? Які питання вони ставили під час роботи над проектом?
Складніше було працювати з дітьми, ніж з дорослими. Вони не завжди розуміють те, що ми намагаємося зробити, і вони, як правило, не дуже зацікавлені в самому процесі. Тому більшість часу я повинна була змінити настрій і перетворити процес зйомки на гру: привернути їхню увагу, тримати їх концентрацію, імітувати пози, які я намагаюсь отримати від них. Спасінням в роботі були цукерки. Це важливо для того, щоб вони робили все правильно. Я говорила: "Покажи мені, як ти спиш" або "Уявіть, що ви спите, й покажіть, в яких позах ви засинаєте". Звичайно, я повинна була лишатись доброю, спілкуватися з ними й продовжувати "гру". Ви повинні знати, що дитина втомлюється дуже швидко, тому потрібно все відзняти за 15 хвилин. Всі зйомки проходили в Парижі.
Чому ви вирішили зробити цей проект з дітьми, а не з дорослими?
Був час, коли я хотіла працювати з дітьми та дитячою модою. Цей проект дав мені можливість це зробити. Мрії, звернутись калачиком, сон - все це повертає вас у дитинство..
Над яким фото працювали найбільше?
Там немає зокрема фотографії, яка б викликала в мене більше чи менше складнощів. Я спробувала застосувати той же пост-продакшн на кожному знімку.
Як реагували люди в Парижі на процес роботи?
Зазвичай люди цікавляться, але через те, що я часто працюю поодинці, це не викликає багато уваги. В більшості випадків це просто погляди в твій бік або ж запитання про мету зйомки, та це буває досить рідко. В Парижі всі звикли до фотографії.
Коли почали займатись фотографією? Яким був ваш перший знімок?
Я почала фотографувати, коли мені було 17. Я не можу згадати свій перший знімок, але я пам'ятаю, що знімала багато автопортретів та робила цілу купу постановочних зйомок в будинку моїх батьків.
Чи є ідеї для наступних проектів?
Зараз я працюю над двома зйомками. Одна - з дорослими, інша - з дітьми. Я не дуже люблю говорити про теми завчасно, але перевірте мій сайт в січні. Там все буде - http://www.alice-lemarin.fr/ete.
8 
4880
Коментарі