Поет Тарас Федюк живе у Києві більше 16-ти років. Переїхав з Одеси, коли очолив Асоціацію українських письменників. Культурне обличчя столиці за півтора десятиліття дуже змінилося — каже він.
- На Прорізній була відома наливайка "Три сходинки", зараз там якийсь бар. В "сходинках" хлопці по сто грам випивали, коли вибігали з роботи в обідню перерву. Через дорогу – був уславлений магазинчик "Сільгосптовари", більше відомий під псевдо "Рога і копита". Там теж можна було томатного соку випити… Весь цей простір нині зруйнувався. Все перетворилось на "гламур з претензією". В тих місцях вже не зустрінеш письменника-художника. Простору вже нема, як немає того Києва, який я колись любив і пам'ятав.
У 60-ті роки Київ був дуже тихий і провінційно-патріархальний. Хай в центрі російськомовний переважно, але такий затишний, зелений. В дворах взагалі була сімейна атмосфера.
Малим я приїжджав сюди до батькової тітки, яка жила на Великій Житомирській на першому поверсі. У бабці під вікнами був полісадничок — десь сотка садка: там вона квіти садила, їжаки бігали. Це в самісінькім центрі міста! Бабця була вчителькою ще до війни. Прокидалась о 5 ранку і йшла на Володимирську гірку робити зарядку.
Мене випускали навколо Великої Житомирської лазити. Бабуся мені казала: "Якщо заблудишся, то ти спитай, де пам'ятник Богдану Хмельницькому. Тобі всі скажуть. Куди він булавою показує, туди і йди".
Навіть на початку 2000-х місто ще зберігало свою атмосферу, якої зараз нема.
У Спілці письменників ще довго була, здається, кав'ярня "Еней".
- Після здобуття незалежності "Еней" як осередок алкогольного спротиву вичерпав себе. Його здали в оренду чи продали і зробили там щось круте. А раніше приїжджали письменники з провінції — і всі в "Еней". Випивали там , а далі уже - як покаже ситуація: то до Вінграновського поїхали, то ще до когось.
Письменницьке середовище в радянські часи було компактно збите, згуртоване, хоч і не однорідне. Докупи людей збивав тоталітарний режим - репресіями, обмеженнями, цензурами. А гуртом, як відомо, легше…
Про що зазвичай розмовляли на зібраннях під час "алкогольного спротиву"?
- Та про що завгодно. Читали один одному багато — вірші, шматки прози. Найнахабніші могли тобі поему прочитати. Завжди була тема — КДБ. Всі гадали: "Цей кадебіст, той стукач, а той он сидить, слухає і закладає". Проте, назагал атмосфера в "Енеї" була творча, про творчість переважно і говорили.
У зграї збивалася переважно молодь. А вже десь до сорока років зграї розпадалися. Це і з вісімдесятниками сталося свого часу, і з шістдесятниками. Шістдесятники швидше розпалися, бо вони дуже рано втрапили в президії, в начальники, в редактори. А це роз'єднує людей дуже сильно. Редактор журналу — в радянські часи була фігура дуже солідна. Уже будь з ким не сядеш і не вип'єш, статус вимагав відповідності.
Григір Тютюнник з літературними начальниками майже ніколи не спілкувався. Завжди був в жорсткій опозицій. Потрясаюче читав напам'ять свою прозу – актор так не прочитає. Так прочитає лише той, хто вистраждав кожне слово.
Коли ти в цій богемі, а я в ній був, то тобі вже не надійдуть пропозиції на номенклатурній посаді працювати. Всі там, у "партійних органах", добре знали, з ким ти п'єш і що ти, випивши, говориш. Якщо випиваєш з людьми неблагонадійними, як Тютюнник чи Борис Нечерда, то автоматично стаєш поза системою.
Хоча в ті часи поет міг спокійно жити на гонорари. Прозаїки взагалі були багатими людьми.
Молодому поетові платили рубль за рядок, членові Спілки — два, а лауреатам Шевченківської премії – то і 5 рублів могли заплатить. Написав зранку строфу – і можеш гуляти . Проте за тими часами не шкодую. Для мене свобода загалом і свобода творчості зокрема завжди була понад усе.
Але ж система і вимагала багато натомість.
- Звичайно, не можна було переступати якісь червоні лінії: друкувати самвидав, брати участь в "антирадянських" організаціях.
На початку книги віршів вимагалось писати пару "паровозиків" – віршів "громадянського" звучання. Ми ніколи не читали книжку з перших сторінок. Відкривали всередині чи в кінці.
З вами таке сталося — віддалилися від інших, коли стали редактором "Сучасності"?
- За незалежності редактор втратив такий "високий" статус. Єдине, що збереглося дотепер: це коли від тебе щось залежить, купа народу кругом тебе, коли від тебе нічого не залежить — поруч нема нікого.
Інтерв'ю з Тарасом Федюком читайте у свіжому номері журналу "Країна" за 6 жовтня 2016 року.
4 
4880
Коментарі