- З одногрупників гнали так, що після універу ніхто не кличе на зустрічі. Як над ними не стібатися? Одна шепелявить, ще й на англійській з сільським акцентом болакає. На кожній парі з неї випадали. Пів нашої групи були з області. Але є і класні чуваки, з якими нормально спілкувалися, - каже 25-річний Дмитро Гайдук із полтавського музичного гурту "Сен-Тропе". Разом із товаришем -однолітком Євгеном Куликом читають реп на полтавській говірці. Співають з акцентом, пропускаючи голосні. Тексти пісень починають зі звертань "чув, цей, той".
Знімають кліпи в селах і пародіюють місцевих хлопців — переодягаються в базарні речі, носять клітчаті сумки та носки під в'єтнамки. За два роки зняли чотири відеоролики та зібрали в інтернеті півмільйона переглядів. Найбільш відома пісня "Стасі", де розповідають, як двоє товаришів із села приїхали вчитися в місто.
Хлопці — полтавці. З ними зустрічаємося в центрі Полтави та прямуємо до Білої Альтанки, з якої видно панораму міста. Тут періодично роблять кадри для кліпів. По місту як селюки не ходять, в такому образі з'являються тільки в кліпах та на концертах. З рюкзаків дістають витерті клітчаті сорочки. Дмитро начіпляє дешеві окуляри, Євген сторчма ставить на голову зимову шапку. Сміються.
- Хоча ми і міські, та з селом знаємося з дитинства. Там мешкає моя бабуся. Як малий був, то приїжджав такий весь з города. Діти питають, а що там у вас на базарі продають? Чи є браслети з надписом рок-гурту "Арія". Їм це було вдивину. Хоча Полтава — те саме село, тільки більше, - каже Дмитро російською. - Найбільше згадую, як ганяв на траві у футбол. Котиш м'яча, а там коров'ячий кізяк, обов'язково вступиш. Ну як без того. А зараз бабусине село пусте, люди виїхали, великих господарств вже не тримають.
- Але колорит ніде не подінеш. Взяти хоча б одяг. Сільський прикид придумати не проблема. Тому реквізити в нас не затратні. Назбирали, все, що було зі старого одягу. Класний варіант — секонд-хенд. Там такого барахла валом, - каже Дмитро. - Свою мову називаємо полтавським діалектом. Так говорять у Шишаках, Диканьці, Хоролі. Слухали одногрупників і робили якомога яскравіший акцент. Хоча вдома не прикалуємося. Мама взнає про кліпи від знайомих. Її подружки тащяться від нас. Багато прихильниць — 10-річні сільські дівчата. Одна щодня в соцмережі пише просто "Привіт". Я їй відповідаю, а вона знову те саме. Буває, дзвонять вночі: "А коли концерт?". І сміються в слухавку. Оце таке спілкування.
Хлопці самотні.
В основному дівчата з села одягаються як міські. Отак йдеш, а попереду акуратна дівчина, з фігурою. Не відрізниш від міської, доки не відкриє рот. Якось в розважальному центрі одна попросила сфотографуватися. Говорила по-сільському і ми подумали, що вона в нашій темі та стібеться. А виявляється, що так завжди говорить. Від такого акценту не можливо абстрагуватися, - говорить Дмитро. - Сільські дівчата хороші тим, що прості і відкриті. В групі були з області, що говорили красивою українською. Така може й зачепити.
- От в мене шаблону немає. Треба, щоб була красива. І груди такі, щоб не занадто великі, - всміхається Євген.
До хлопців підходить батько з малою донькою. Просить сфотографуватися з дитиною.
- Зараз дуже впізнають і думають, то ми дійсно селюки. Після першого кліпу "Стасі" нас там деякі зненавиділи. Хоча знімали його в іншому місці, - говорить Євген. - Але більшість реагують нормально. Ми не хочемо когось принизити. Показуємо те, що є насправді. Якось йшли по місту, один чоловік попросив сфотографуватися. А увечері написав, що знайшов нам місце для нового кліпу. Сам міський, але має в Шишацькому районі господарство. Він нас забрав, показав свинарник. Після зйомок з кумом повезли нас на річку, накрили поляну. То ще й шашликами нагодували.
- Після виступів не дозволяємо собі випивати. Якось поїхали в Кременчук на корпоратив на заводі. Як закінчили, пішли на зупинку та й лежимо на лавці. Тут під'їжджає директор заводу: "Ми вас не питаємо, а запрошуємо на застілля". Столи ломилися від їжі та різного алкоголю. Ми тільки поїли. Потім директор викликав водія, довіз нас додому в Полтаву.
Ціни на свої виступи хлопці не називають. Їздять в більшості по області — на дні народження та весілля. На концерти та корпоративи добираються власним ходом, який їм оплачують.
- Якось довелося поїхати в Харків. Чоловік найняв нас на день народження дружини. А виявилося, що вона про нас і не знала. Але сумно не було. Навколо зібралися підвипивші гості та з нами співали. Господар був в захваті, виявилося, що свято вдалося більше для нього.
4 
4880
Коментарі