пʼятниця, 30 грудня 2016 09:00

Сергія Параджанова випустили з тюрми за наказом Брєжнєва

Сергія Параджанова випустили з тюрми за наказом Брєжнєва
Сергій Параджанов

30 грудня 1977 року режисера Сергія Параджанова (1924-1990) звільнили з тюрми за наказом генсека СРСР Леоніда Брежнєва. 7 березня 1973 він був заарештований і засуджений до п'ятирічного ув'язнення за гомосексуалізм, хоча в обвинувальному вироку були статті і "за спекуляцію", і "за український націоналізм". Його відправили спочатку до колонії під Луганськом, потім під Вінницею.

Рятівницею режисера стала Ліля Брик, муза і кохана Володимира Маяковського. За кордоном був створений міжнародний комітет з порятунку Параджанова на чолі з Лукіно Вісконті. Членами комітету стали П'єр-Паоло Пазоліні, Джон Апдайк, Тоніно Гуерра та інші всесвітньо відомі діячі культури. У грудні 1977-го до Москви приїхав відомий французький письменник Луї Арагон. На зустрічі з Брежнєвим він замовив слово за Параджанова. Після тюрми йому заборонили жити в Києві, він переїхав в Тбілісі.

Параджанов Сергій Йосипович - вірменин грузинського походження, творець візитної картки українського "поетичного кіно" – картини "Тіні забутих предків" (1964), яка отримала 39 міжнародних нагород і 24 гран-прі на кінофестивалях (у Мар-дель-Платі, Римі, Салоніках та ін.) Параджанова називали "генієм" та "маестро" його друзі – світові митці Федеріко Фелліні, Мікеладжело Антоніоні, Жан-Люк Годар, Анджей Вайда, Ів Сен Лоран, Андрій Тарковський та інші. Сам про себе режисер казав, що він: "вірменин, який народився у Тбілісі і сидів у російській в'язниці за український націоналізм".

Після виходу "Тіней..." на екрани Параджанов став не просто знаменитим, а видатним, посівши почесне місце поряд із метрами світового кіно. Історія трагічної любові Івана (І. Миколайчук) і Марічки (Л. Кадочникова) сколихнула світ. Почався тріумфальний хід картини екранами світу (на Заході фільм демонструвався під назвою "Вогненні коні") — двадцять вісім призів на міжнародних фестивалях у двадцять одній країні, захоплені телеграми з поздоровленнями від Фелліні, Антоніоні, Годара, Куросави. Успіх фільму спричинив не лише світову славу його творця. На прем'єрі 4 вересня 1965-го у київському кінотеатрі "Україна" на сцену піднявся Іван Дзюба і повідомив, що у Львові йдуть арешти інтелігенції. У залі піднявся шум, хтось став відштовхувати його від мікрофона, увімкнули пожежну сирену, щоб заглушити виступаючого. Над головою режисера стали згущатися хмари. Він не ховаючись, негативно висловлювався про радянську владу, називав її "фашистською". За це на нього "сфабрикували" справу.

Читайте також: "У Москві мене розітнули частково, у Києві – навпіл" - 91-річчя з дня народження Сергія Параджанова

Після повернення з тюрми поселився у Тбілісі і працював на кіностудії "Грузія-фільм", де спільно з Д. Абашидзе поставив "Легенду про Сурамську фортецю" (1984), короткометражні "Акоп Овнатанян"(1967) і "Арабески на тему Піросмані" (1985).

Параджанов продовжує писати сценарії, обмірковує нові задуми, малює. Каже, що в Києві його хотіли зробити номенклатурним режисером. Чотири роки він не працював за фахом. Час від часу їздив до Києва відвідати сина Сурена, студента будівельного факультету архітектурного інституту. Про своє становище Параджанов розповів в інтерв'ю французькій газеті "Монд": "Тепер я вільний, але не почуваюся в безпеці. Тут усі повинні мати прописку і роботу. Але мені не дають роботи. Мене можуть будь-коли арештувати, тому що я ніде не працюю. Я не маю права існувати, я поза законом".

У жовтні 1981-го, опинившись у Москві, Параджанов на запрошення Ю.Любимова прийшов на генеральний прогін спектаклю "Володимир Висоцький" у Театрі на Таганці. В залі — держчиновники, представники громадськості. Відбулося обговорення. Параджанов заявив, що спектакль — святий, ніхто його закрити не посміє, тому що сам Папа Римський пообіцяв втрутитися в цю справу. Потім назвав радянську владу фашистською, оскільки кращі люди Батьківщини гниють по в'язницях, а "пижикові шапки з Луб'янки" все не втихомиряться — от і в цей зал напхалися. На Параджанова завели нову кримінальну справу, звинувативши в дачі хабара. 11 лютого 1982 його заарештували в Тбілісі. Режисера засудили до п'яти років ув'язнення умовно. Спочатку передбачався суворіший вирок, але врятувало звертання поетеси Белли Ахмадуліної до керівника Грузії Едуарда Шеварднадзе. Не без участі Шеварднадзе режисерові вдалося повернутися до кінематографа.

Початок перебудови ознаменував новий етап у житті Параджанова. Офіційна радянська преса величає вчорашнього зека класиком, йому дозволяють їздити за кордон, пропонують знімати все, що він хоче.

У лютому 1988-го Параджанов був запрошений до Голландії, де його вшанували у складі двадцятьох кращих режисерів світу. 1989 р. маестро нарешті взявся до роботи над автобіографічним фільмом "Сповідь". Однак зняти фільм так і не встиг. У нього виявили рак легені. На запрошення уряду Франції режисер прибув для лікування до Парижа. Два місяці лікарі боролися за його життя, але хвороба була невиліковна. Зрозумівши, що залишились останні дні, Параджанов попросив відвезти його до Єревана, де через три дня помер.

25 липня 1990-го кінорежисера було поховано у Пантеоні геніїв вірменського духу, поруч з Арамом Хачатуряном, Вільямом Сарояном та іншими видатними діячами.

Зараз ви читаєте новину «Сергія Параджанова випустили з тюрми за наказом Брєжнєва». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі