20-го липня на фестивалі сучасного мистецтва ГОГОЛЬFEST пройшла презентація нового проекту Віктора Марущенка і Марини Полякової "5.6 store" - першого в Україні сайту з продажу авторської фотографії. На сайті можна придбати роботи, як молодих авторів, так і колекційні фото. Вартість 1-ї одиниці знаходиться в межах 550-14000 гривень.
Одна з перших авторів "5.6 store", художниця Марія Павленко розповіла Gazeta.ua про особливості сучасної фотографії, свою серію робіт "Чумацький шлях", а також улюблених фотографів. На 5.6. store представлена її серія робіт "Чумацький шлях". Вартість 1-го фото - 1350 гривень.
Як сталося, що твої фотографії потрапили на 5.6 store? Чи був якийсь відбір з боку сайту?
У кожного куратора, експерта, інституції (проект "5.6" не виняток) є свій "пул" художників, з якими він працює. Я опинилась в "пулі" галереї, так як слухала курс в фотошколі. Тому знали мене і мої роботи. Відбір фотографій для магазину був мирний і обопільний. Ми як тверезомислячі люди спробували вибрати роботи, які мають шанс продатися в Україні. Але я хотіла б уточнити, що запис у фотошколу - це не гарантія успіху, а лише шлях до нього. Студенти фотошколи багато показують свої роботи, виконують завдання, але для того, щоб потрапити в той чи інший "пул", потрібен результат. Успіх - це сильні роботи.
Що в твоєму розумінні "сильні роботи"?
Справжні. Напевно ті, в яких є життя, і вони живуть далі. З ними цікаво працювати іншим людям, кураторам, галереям, мистецтвознавцям. Я дуже добре розумію, які з моїх робіт справжні, навіть якщо не всі з них стали успішними, я розумію, що в них є потенціал. Тобто, це ще таке внутрішнє відчуття впевненості, що у мене вийшло.
Чиї роботи входять в поняття "сильних робіт" і чи може звичайний глядач зрозуміти, сильна це робота чи ні, адже фотографія, як і все мистецтво, суб'єктивна?
Оскільки я зараз під глибоким враженням від Київської бієнале, то я б назвала весь проект неймовірно сильною і актуальною роботою, на яку просто тут і зараз можна і потрібно подивитися. Проект виник у співпраці між кураторами Георгом Шоллхаммер, Хедвіг Саксенх'юбер і Центром візуальної культури. Нарешті прийшов час, коли не ми змушені куди-небудь їхати за досвідом, а є сенс приїхати до нас. Центр подій перемістився до Києва. Проект Київської бієнале, по суті, і є цілісним і складним твором, зібраним з робіт художників, лекцій, перфомансів та інших практик, тому це і є моїм прикладом "сильної роботи", яка надихає.
Я є затятим противником термінів "звичайний глядач", "професссіональний художник", так як немає об'єктивних критеріїв. Мені здається, будь-який глядач в змозі дати оцінку твору, якщо його занурити у контекст. Хороший приклад - школа реалізму Київської бієнале. На перший погляд, мені було складно зчитати сенс експозиції в актовому залі НАОМА, і це при тому, що одна з робіт створена мною. Потім я відвідала серію семінарів про реалізм в рамках школи, і відразу змогла орієнтуватися у висловлюваннях кураторів. Ідея такої комбінації мені здається неймовірно продуктивною для сучасного мистецтва, до якого я відношу частково фотографію.
На твій погляд, чому важливо монетизувати свою роботу? І на скільки реально це в Україні?
Продаж робіт - важлива складова арт-процесу, не менш важлива, ніж освіта. Праця художника (я принципово не поділяю фотографів і художників у разі арт-фотографії), як і будь-якого іншого кваліфікованого фахівця, повинна оплачуватись. Художнику потрібно себе забезпечувати, розвиватися і платити за свою освіту, матеріали, робочі поїздки. І відпустка в нього теж повинна бути. Тому така важлива монетизація роботи. Важливо отримувати віддачу від своєї роботи, відчувати її важливість і потрібність. У мене був досвід продажу живописних робіт, так само стикалася з практикою обміну картини на можливість проведення виставки в тій чи іншій галереї. Звичайно, це неправильно, але в українських реаліях - відпрацьована схема.
Як працює ця "схема"?
Досить часто художнику в Києві пропонують модель співпраці, де галерея надає простір, контролює і організовує виставку в обмін на одну з робіт проекту. Також у разі продажу галерея отримує 50% від суми. У мене були персональні виставки живопису, графіки і в більшості випадків я залишала в галереї роботу. Як правило, фотографії не унікальні, а продаються в тиражі: 5 примірників, 10 примірників. Тираж обов'язково зазначений на роботі, у разі фотовиставки галереї залишається одна робота з тиражу.
У скільки продала свою першу роботу і що на ній було зображено?
Припустимо, в 25, точно не пригадаю. Це була робота з "Промислового проекту", нефігуративний живопис.
Якби тобі потрібно було описати спрямованість 5.6 store, що б це було? Які роботи мають шанс потрапити туди?
На даному етапі проект тільки зароджується, і може розвиватися в різних напрямках. Зараз це різнопланова фотографія. Ініціатори проекту, швидше за все, з часом будуть спостерігати за попитом на ринку, і відповідно коригувати візуальний ряд, сподіваюся, що це не позначиться на його якості.
А який зараз сучасний ринок фотографії? На що є попит?
В Україні його немає, "5.6 store" - один з перших проектів, націлених на його формування. Про тенденції на світовому арт-ринку мені складно судити.
Твої фотографії коштують 1350 гривень за екземпляр. Як встановити ціну на свою роботу?
Я б радила придбати покупцеві всю серію моїх робіт, поштучно їх купувати менш цікаво. Серія фотографій "Чумацький шлях" імітує аерофотозйомку. Саме у форматі серії починає працювати композиційний ритм і асоціація з картографією галактики. Насправді, ці фотографії знімали на будівництві - фарба, яка розтеклася по землі, довільно сформувала абстрактні форми неймовірної краси. Про питання ціни 5.6 store професійно підійшов до нього, складені грамотний договір і схема оплати, в якій чітко розраховано, скільки я отримую у разі продажу.
На твій погляд, хто потенційний покупець такого мистецтва — чи українець він?
Якщо говорити про виставлену на даний момент серію - так, це може бути українець. "Чумацький шлях" чудово впишеться в робочий кабінет, ресторан, офісне приміщення, коворкінг. Ми усвідомлено вибрали серію, яка легко пристосується до сучасного інтер'єру, і при цьому матиме творчий задум.
Висить ця фотографія на стіні в якомусь коворкінгу. Заходить відвідувач, що він побачить?
Мені хотілося провести аналогію з абстрактним живописом, стерти кордони між фотографією і мистецтвом. Мені хотілося, щоб глядач сплутав фотографію з абстрактним живописом, глянувши на неї здалеку. Як на виставці "Mistakes were made" в рамках "The School of Kyiv", на якій представлено сучасне американське фігуративне мистецтво. Фотографії настільки гармонійно об'єднані з живописними роботами, що часом треба підійти і роздивитись їх, аби переконатись - перед тобою фотографія чи живопис. Куратори ще більше заплутують, розміщуючи поруч фотографії античних скульптур та сучасні сюжети, що нагадують "Бомжів" Бориса Михайлова.
Коли фотографуєш, замислюєшся про подальшу долю знімка. Грубо кажучи, фото цієї дівчини міг би купити чоловік, який любить рибу, а це фото міг би купити президент. Або ж знімаєш те, що подобається?
Взагалі я знімаю те, що подобається, і лише те, що в моєму розумінні є сенс знімати. У випадку цієї серії ми вибрали найбільш нейтрально-естетичну, бо розуміємо, що далеко не будь-яке мистецтво людина зможе розмістити у себе вдома або на робочому місці. Є величезна кількість робіт, які мені близькі, але які б я ніколи не розмістила в моєму особистому просторі. Наприклад, ранні фотопроекти Арсена Савадова.
Чи є фотограф, до робіт якого повертаєшся знову і знову?
Найбільш близький мені Seiichi Furuya, з непорушною класики дуже люблю Августа Зандера. Так само мені близькі фотопроекти Арсена Савадова періоду так званої "Паризької комуни".
Що потрібно зробити, щоб роботи потрапили на 5.6 store? Чи складно це, на твій погляд?
Закон один - робити хороші роботи. Працювати з розумінням того, який результат ти хочеш отримати і навіщо. Якщо розуміння результату немає - не псуйте затвор, плівку, а читайте книги, подорожуйте, вживайте наркотики. Кожному своє, головне знайти себе. Лише з цим розумінням, є сенс починати щось створювати. Осмислені роботи потраплять на 5.6 store, в різноманітні інституції та отримають визнання. Складно це? Так, дуже. Тому раджу спочатку визначитися - або в офіс на ставку, або в мистецтво, але з розумінням того, що буде дуже складно, особливо в Україні.
7 
4880
Коментарі