У 2016 році відзначилися письменники Таня Малярчук і Тарас Антипович. Подією року стала екранізація роману "Століття Якова" Володимира Лиса. Про це в інтерв'ю Gazeta.ua розповів літературознавець Михайло Бриних.

Постать року: Таня Малярчук.

– Таня цього року відзначилася романом "Забуття". Книга відзначена премією "Книжка року Бі-Бі-Сі". Це не універсальне мірило, але хороший показник.

– Чим особливий роман?

"Забуття" істотно відрізняється від раніше написаних Танею книг. Вона незвичайна для її стабільного читача - така-собі суміш екзистенційного, біографічного, історичного роману. Суміш дивна і, на перший погляд, навіть еклектична. Художній експеримент вийшов вдалий. Усі звертають увагу на цю дивну форму. Комусь подобається, комусь - ні. Так завжди трапляється з літературними експериментами, однак тут є про що говорити. Таня Малярчук звернулася до не найвідомішої постаті політичної історії України початку ХХ століття - В'ячеслава Липинського. Про нього можна сказати, що він вічний представник другої ліги українського громадсько-політичного руху. Тому це дивний вибір героя, але він обгрунтований не тільки в самому творі, але й в публічній позиції Тані Малярчук. Вона ідейно поставилася до вибору цієї постаті. Вважає, що нам потрібно актуалізувати нашому часі постать Липинського та його ідеї.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Актори не вчили тексту, бо не вміли читати" - перша жінка-режисер з Афганістану

– Як прийняли твір читачі?

У соцмережах – позитивно. Хто звик до Тані як до представниці "магічного українського реалізму", той буде подивований відсутністю в "Забутті" цієї її фішки. Хоча уважний читач це все помітить. "Магічний реалізм" письменниці прочитується так само й у "Забутті". Інша річ, що він тут не має конструктивної функції. І не є самоціллю, що приємно. Стиль письменниці не змінився, як і її світобачення.

 

– "Забуття" вивів письменницю на новий рівень?

Таня завжди має високу планку як на сучасну українську літературу. Не має потреби скакати вище голови. Книга не вивела її на якісно вищий рівень - вона і так пише на рівні. Радше мова йде про інший бік творчості. Кожен письменник усе життя пише одну книжку. Коли йому вдається відійти на крок ліворуч чи праворуч, ступити на іншу територію, це завжди цікаво. Відкриває цього письменника по-новому.

Явище року: війна як метафора

– Явищем року назвав би роман "Помирана" Тараса Антиповича. "Помирана" ще не достатньо прочитана українцями. Можливо, тому трохи недооцінена. Тарас Антипович залишається в річищі "свого" жанру - антиутопії. У книжці є соціально-політичний, сьогоденний вимір. Прочитуються паралелі з подіями на українському Сході. Такий-собі похмурий прогностицизм постає з простого запитання: "Що теоретично може відбуватися далі?" Подорож до певної межі людської деградації, передусім, соціальної. За нею - економічної, політичної. Фантазія похмура, тому книжка не має значного резонансу.

 

Під час серйозних катаклізмів, війни люди менше за все схильні читати жахи або неприємні історії. Хочеться розради, читають щось легше. У цьому контексті книжка Тараса Антиповича може видатися неприємною. Має невтішну думку про людську природу, яка пристосовується до будь-яких обставин. Тваринне виживання, закладене в нас, немає меж. І немає в світі нічого, що могло б висмикнути його із цього виживання. Людині, яка сидить у цій системі, важко побачити альтернативу. "Помирана" не прив'язана до війни на Сході, вона ширша. Просто захоплює в себе ці події.

– Чому "Помирана" - це явище?

Письменники, які намагаються реагувати на нинішні події, частіше роблять це "в чоло". Пишуть про війну книжки, вірші. Багато написано не просто письменниками, а й учасниками цих подій, очевидцями. У цьому просторі бере гору документалістика, відтворення фактів. Безперечно, це дуже важливо, але література може ставити собі інші завдання й виводити на рівень філософської метафори, узагальнення. Це те, що робить у своєму романі Тарас Атипович. Не пише про конкретні події чи "твір на тему" про те, що може відбутися в нас. Досліджує абстрактну людину, яка опинилася в умовах ізоляції - культурної, психологічної. Вона відчуває ворожість оточуючого світу. Не може з нею примиритися, хоча нічого про цей світ не знає. Вона на сто відсотків жертва пропаганди. Не має ні критичного, ні взагалі власного мислення. Все її життя зводиться до виживання. Тарас намагається досліджувати загальніші речі, ніж феномен, який ми в публічному просторі називати "ватниками".

Подія року: екранізація роману "Століття Якова"

– Значення цієї події - у перспективі. Це чи не перша за останні роки спроба створити україномовний серіал на літературній основі автора-сучасника. Проникнення сучасної української літератури на телевізійний екран важливе. Це дає надію, що це - початок великої дружби між телеящиком і сучасної української літератури. Дружба ця була досі однобока. Вітчизняні письменники писали сценарії для серіалів, здебільшого російською. Після успіху "Століття Якова" можна сподіватися на подальші екранізації. Не кажу про якість. Зараз кількість важливіша.

 

– Що ця дружба дає літературі?

Нічого. Хіба що письменники отримають можливості для заробітку. Вона важлива для суспільства. Давно час пересаджувати глядача з російськомовної "голки" на аналогічний "героїн" українського виробництва. Українського - не тільки за географією, а за мовою, ідеєю. Екранізація роману "Століття Якова" - це шанс, перспектива для української літератури не на один і не на десять років.

Книгою року BBC у 2016 році став роман "Забуття" Тані Малярчук. Письменниця народилася в Івано-Франківську, сім років живе в Австрії. На роман її надихнуло фото В'ячеслава Липинського, зроблене за рік до смерті.

×