Практично всі призи, вручені у Каннах – суцільне непорозуміння. Таку думку висловлює кінокритик, підбиваючи підсумки 69-го Каннського фестивалю.
"З рішенням журі присудити" Золоту пальмову гілку" фільму Кена Лоуча "Я, Деніел Блейк" можна сперечатися, але знайти підстави можна, – пише кінокритик Андрій Плахов. – Проте майже вся решта призів – свідчення цілковитого непрофесіоналізму журі".
Фільм-переможець, знятий у жанрі соціальної мелодрами, подібний до інших робіт Кена Лоуча багатьма перевагами – але й недоліками також. Співчуття до принижених і ображених часто переростає у лівого до кінчиків нігтів режисера у надто форсований антикапіталістичний пафос". На думку критика, більш актуальним таке кіно могло б виглядати в епоху Маргарет Тетчер, але не в наш час, коли Європа переживає глибші проблеми, ніж бюрократія соціальних служб.
"Як би там не було, – продовжує Плахов, – Лоуч долучився до елітного клубу режисерів (Коппола, Кустуриці, Імамури, Дарденна, Білле Аугуста), двічі нагороджених "Золотою пальмою". Уперше він отримав її 2006 року за фільм "Вітер, що гойдає верес".
А от гран-прі присуджено фільму наймолодшого учасника конкурсу канадця Ксав'є Долану. Лірична драма "Це всього лиш кінець світу" викликала суперечливі реакції, фільм далеко не в усьому вийшов, хоча талант автора не викликає сумнівів.
Сумніви викликає притомність журі, в рішеннях якого не проглядається не лише жодної концепції, а й елементарної логіки. Так, приз за режисуру розподілили між румуном Крістіаном Мунджіу, автором першокласного соціально-аналітичного фільму "Випускний", та Олів'є Ассайасом, чий "Персональний покупець" виявився зовсім невдалим жанровим експериментом.
Відразу двома нагородами відзначили картину "Комівояжер" іранця Асгара Фархаді. Якщо першу (за сценарій) можна вважати обґрунтованою, то виконавець головної ролі Шабаб Хоссейні нічим особливим на титул найкращого актора не заслужив.
І вже зовсім непереконливо прозвучала нагорода за жіночу роль, присуджена Жаклін Хосе з філіппінського фільму "Мама Роза" режисера Брійанте Мендоси, на тлі інших сильних акторських робіт (німкеня Сандра Хюллер, бразилійка Соня Брага), які журі проігнорувало".
Одним з жанрових шедеврів, представлених на фестивалі, кінокритик назвав "іронічний та еротичний" трилер Пауля Верхувена "Вона". "Не отримали жодних нагород ані сам фільм, ані Ізабель Юппер, котра зіграла в ньому чи не найголонішу роль свого життя. Не помітило журі художньої оригінальності фільму Брюно Дюмона "У тихому болоті". Без нагород залишили й маленький шедевр Джима Джармуша "Патерсон", і ще одну чудову німецьку картину – "Тоні Ердманн" режисерки Марен Аде, котра найбільше заслуговувала на нагороду, проте отримала лише приз Міжнародної федерації кінопреси. Критики підтримали й інші згадані фільми – критики, але не велике журі".
"Причина настільки очевидної короткозорості та непрофесіоналізму журі – у його персональному складі, орієнтованому, передусім, на відгуки ЗМІ, – вважає Андрій Плахов. – Звісно, у складі журі не було жодного критика, історика кіно, письменника, взагалі інтелектуала.
З дев'яти членів – п'ять акторів, з них лише Дональд Сазерленд, котрий грав у Фелліні, Шлезінгера і Бертолуччі, має бездоганну особистісну репутацію. Решта – Ванесса Параді, Валерія Голіно, Кірстен Данст і навіть Мадс Міккельсен – навряд чи могли утворити колектив, здатний на концептуальні рішення.
Ситуацію не зуміли порятувати і двоє авторитетних режисерів-авторів (Арно Деплешен і Ласло Немеш), а Джордж Міллер, схоже, взагалі не зрозумів, куди він потрапив і що за кіно йому показували. У всякому разі, від рішень очоленого ним журі віє розгубленістю.
Каннський фестиваль наступного року пройде в 70-й раз. Його куратори ще мають час подумати про те, хто має право судити роботи провідних режисерів світу і наскільки їхні вердикти відображають шлях розвитку кінематографа".
2 
4880
Коментарі