"Буду класним дідом. Я вже класний дід" - Максим Остяк

12

- Можна все життя читати про те, як правильно жить, а можна бути творцем. Мені дуже запам'яталася байка про монаха, який все життя пізнавав Біблію, усамітнювався в горах, філософствував і шукав сенс життя. На виході він Богу каже: "Слухай, я мабуть уже заслужив. Все життя аскетизмом займався". А Бог йому каже: "Це все правильно. Але є в селі гончар Василь. Він не особо і в гори ходив, і Біблію не читав, і випить любив, а Мені за ним спостерігати цікавіше". Можна читати Біблію півжиття на дивані, а можна творити.

Що означає "творити"?

Творчість — це робити щось з нічого. Наприклад, з тиші робити звук. Музика — це творчість абсолютна. Коливаємо цей простір — створюється пісня. Можна книжку читати, а можна її писати. Мені більше тепер подобається творити.

Люблю досліджувати себе. Класне дослідження — не поїсти кілька днів. Подивитись, ким ти будеш без впливів взагалі. Можна не поїсти день-два. Ідеально ще при цьому помовчати. А найкраще - побути наодинці з собою без інших людей. Чиста людина легко творить.
Інколи навпаки класно відчувати себе пацаном, який бився у дворах. Коли я пробивався цей будинок через працівників-забудовників, знав, що доведеться витримувати фізичну атаку. Свідомо їв перед цим м'ясо, щоб заземлитись, щоб бути твариною. Або подумки повертаюся до себе дєрзкого і юного.
Є якісь останнім часом докори сумління за бездіяльність. Шукаю місця, в яких мене не засмоктує лінь. Присутність у сквоті, де живу, - це вже діяльність. Бо розчищаємо тут, розмальовуємо стіни, граємо музику. Коли я сюди заселився в листопаді, тут нічого не відчувалося. Тепер уже потрошку відбувається — музикнати рєпають, художники малюють. Ми теж бомжі, можна сказати, але свідоміші. Я бомжував в Кракові, Варшаві, Амстердамі і певний час у Києві.

Що дав тобі цей досвід?

Кожному було б корисно побомжувать — це класний досвід як позбутися страхів і упереджень. Бомжування допомагає зрозуміти, що щастя тільки всередині тебе. І нещастя теж. Всі проблеми тільки в голові. На своєму досвіді я зрозумів, що навіть без грошей не помираєш. Якась їжа завжди знаходиться. В Україні легко. У нас що кинув в землю — все росте. От пророщена пшениця, наприклад. Вона дуже енергетична.
Мені часом скучно. Оце єдина моя проблема. Тому я такий вітряний. Міняю умови життя. Побув, роздивився, повчився, пішов далі. Маю властивість проходити крізь життя як риба.
Коли ти розумієш, що ти не все-одно пропадеш, трохи скучно стає. Тому що відпадає потреба впрягатися у щось, щоб вижити. Я спробував, пізнав світ бомжів, мені стало нудно, - і тому зараз чимось іншим займаюся.

Хто ці люди?

Переважно безобідні чуваки. Це їхній вибір.

Спеціально при знайомстві кажу дівчатам, що я бомж, щоб побачити реакцію і скласти думку про людину.
Якщо людина мислить стадними мірками, то їй важливо - у приміщенні з нею бомж чи мажор. Від бомжа буде тікати, а до мажора тягнутися. Але це все речі умовні. Буває так, що за образом бомжа ховається людина світла, а в тілі чистенького і красивого ховається - бомж.

У мене було найкоротше побачення в житті недавно. Я музикант, якого запросили в Париж грати навесні. Це одна сторона. Я можу сказати це на побаченні. А можу сказати, що я бомж і працюю двірником. Дівчина на сліпому побаченні запитала — чим займаєшся? - сказав: Бомжую, двірноком працюю. Людину зразу відвернуло. Айфон свій я їй спеціально не показував. По цій реакції зрозумів, що людина шукає на споріднену душу, а оболонку.

Мене цікавлять дівчата, які дивляться не на образ, а хочуть пізнати суть. Слава Богу, одна зустрілась. Почала дворніку носить на роботу судочки з їжею. Це не може не зачепити. Шукала для фотопроекту фотографії — їй треба було знайти сучасних козаків. Вона от побачила в мені не бомжа.


А тобі які люди здаються цікавими?

Можу за мить забути людину після знайомства, якщо вона мене не зачепила. Зовнішність забуваю в момент. Знайомлюся з сутністю: з розповідей малюю собі образ людини, що вона робить, як мислить. На зовнішність взагалі не вистачає ні цікавості, ні місця в голові. Якщо людина нічим цікавим не займається, я її відразу забуваю. Таких багато мільярдів, і на них усіх в голові місця не вистачить.
Так само з подіями в житті. Той період коли я ходив на монотонну нецікаву мені роботу, був настільки сірий, що я не пам'ятаю його вже зовсім.

Ким ти працював?

Сидів в офісі у проектному відділі в ТРЦ "Більшовик". Це було дуже нецікаво. Тому що за роки університету і так тебе схарило. Був адміністратором бутікової галереї - це ти менеджер середньої ланки, який слідкує за правилами порядку. Оце я, 21-річний хлопець, ходив у піджаку й галстуку і муштрував та прибиральниць. Це найгірша робота була. Коли був кальянщиком, отримував 2 тисячі доларів у місяць. Але тоді гроші нічого мені не дали. Витрачав на дурниці — клуби. 21 рік — що ти хочеш? А сенсу ніякого. Не знав, що з тими грошима робить. Вони мене чуть не з'їли. Прийшов час, коли стало нецікаво працювати за гроші, бо я це спробував. Стало цікаво працювати для чогось більшого.

Двірником в Історичному музеї мене влаштувати з висот Міністрества культури. Ходив у міністерство з конкретними претензіями: що ви робите? чим займаєтесь? Бо я займаюсь культурою і не відчуваю підтримки з боку міністерства. Заявив, що без їхньої допомоги мені доведеться заробляти гроші за кордоном. Казав: влаштуйте мене на роботу. Мені все-одно, яка зарплата, яка робота. На мене так подивились: "Все одно? Добре". Тепер я сторож. Дуже класно. Дворнік робить більше користі, ніж чувак, який сидить в кабінеті. В музеї нічого не міняється десятки років. Що там робить інженер, я не знаю. А що дворнік робить, це очевидно.
Я намагався в музеї якісь ініціативи проявляти. Вони наштовхуються на бюрократичну машину. А по суті щоб зробити якусь справу, треба її просто взяти і зробити. Наприклад, не вистачає смітників у музеї. А пішов, взяв смітники з одного місця, де вони не потрібні стояли засипані землею і приніс їх в музей за півгодини. А якби робив по всяких правилах, на це пішли б місяці часу.

Коли людина сідає на стабільну зарплату, у неї пропадає інтерес до роботи. Я вісім років тому приїхав підкорити столицю і заробити грошей. От я зараз її підкорив. Я живу у центрі і працюю в центрі. Мало хто може таким похвастатись.

Зараз у мене тут амбіції посадить біля музею дуб: "дать дуба" на Києвій горі. Тоді вважатиму, що своє призначення на цій роботі я виконав. Можна буде шукати іншу.

Раніше переживав за гроші, а тепер вони з'являються самі. Коли про них не думаєш, а просто робиш хорошу справу, вони приходять - будь-яка робота все ж таки приносить мінімальні гроші. Київ сам помагає. Просто не парюся.

Подарував другові на день народження свій диплом бурси, виправивши ім'я і прізвище. Вирішив, що це буде концептуально. Людина вчилася, хотіла отримати диплом, а не отримала. Я його йому подарував. Вирішив, що може, легше стане. І вона перестане своє життя гаяти на непотрібні речі. Часто у нас люди вчаться заради диплома, а не заради знань.
У 80 відсотках випадків у наших вишах не освіта, а великий развод. Люди міняють свій час і гроші на дипломи.

Коли і чому ти почав співати?

Співати почав після Майдану. У критичні моменти, коли бачиш смерть людей, коли наближаєшся сам до такого і виживаєш, трошки по-іншому починаєш оцінювати свої можливості. У мене відбулася переоцінка життя. Я побачив, що все можливо. З'явилась віра взагалі в проекти. Якщо ми змогли зробити такий проект як зміна президента, то такий проект як зміна свого життя — взагалі зробити не важко.

Я попав під каток беркутівський біля Маріїнського палацу 18 лютого 2014, забили до втрати свідомості. Мені пощастило прокинутись вчасно, а комусь не пощастило. Тих, хто не прийшов до тями, добивали. Ще б кільканадцять хвилин побув без свідомості — мене б просто добили, як інших.

Після пережитого на Майдані я знаю, що смерть — це просто скидання однієї з оболонок, яка застаріла. Як хвоста у ящірки. До смерті ставлюся нормально. Її нема.
Я з'ясував, що є як мінімум два способи жити вічно: перший — продовжуючись у дітях, і другий - в ідеях. Музика — теж ідея.

Я на сцені почуваюся як мала-мала дитина. Щоб бути творцем, треба бути дитиною. По-іншому ніяк. Тому по-іншому реальність може побачити тільки митець і дитина.

Музиканту на сцені важливо бути в стані трансу і не виходити з нього. Якщо в тебе є проблеми, чи щось десь не по правді, чи не доказане комусь, воно посеред виступу може вирвати тебе з цього трансу — зайві думки з'являються. Якщо ж ти живеш з усіма по правді, ні перед ким не вдаєш іншу людину, то тебе ніщо не може відволікти.

Розумію тепер обурення жінок: коли жінка виступає зі сцени з промовою, а хтось їй дивиться на цицьки. Відчув подібне на сцені. Коли ти співаєш і хочеш донести якусь ідею, а ловиш на собі оцінюючий погляд дівчини. В Тернополі дівчина так свердлила очима: відчув, що вона на іншому рівні тебе сприймає. Серед глядачів хтось тебе слухає як людину, а хтось на тебе дивиться як на потенційного партнера. Це здатне вирвати з контексту.
Інколи думаєш: люди тратять стільки часу й енергії на думки про секс і стосунки! Жінки більше цим заморочуються — це в них закладено природою.

Не люблю давати платні концерти. Тоді відчуваю себе зобов'язаним показати клас, адже люди на концерт гроші платили. Тоді втрачається безпосередність. Краще всього — коли ти нічого не винен і просто співаєш для себе і для людей. Безкоштовний концерт — це найправильніше.

Торік Reve ta Stohne кілька місяців провели за кордоном. Ще раніше ти був у Китаї. Чого навчили ці подорожі?

Коли їздив з туром у Польщу і Голландію, в черговий раз зрозумів, що вдома краще. Вдома ти рішучий. А там нікому не потрібний в принципі.
В Києві щось є. Дніпро — ріка, яка знаходиться на межі двох світів. Ця межі проходить якраз по Україні. Схід не може перейти за Дніпро і Захід не може теж. Тут дуже класно, тому що тут відбувається боротьба. Тут можна бути потрібним і впливати.

У Голландії і в Китаї побачив протилежні світи. Як занурення в холодну і гарячу воду. В Китаї люди запарені і нещасні. Китайці в метро штовхаються ліктями, б'ються, щоб попасти на роботу вчасно. Переживають за кожну хвилинку робочого часу. В Китаї виростили споживачів. Вони не мислять свого життя без грошей. Іншого світу вони не бачать. В Китаї я бачив хлопчика, в якого бренд Apple був вибритий на голові. Людина хвалиться своїм споживацтвом.
У китайців правило: не наїбеш — не проживеш. Там вважається класним когось обдурити чи нажитися на ньому. Значить, ти розумніший і ти молодець. А у Швеції люди не закривають хати. Тому що вони звикли не найобувати один одного. Там не женуться за примарними благами. Вони вже зрозуміли їм ціну.
У Кракові жив у сквоті з 70-річним поляком Гермесом. Він живе там сам, ходить босим по Кракову, має двох коней. Прив'язує їх біля сквота. Коней він дуже відчуває - де вони, що з ними. Сидить такий, раптом каже: коні пішли з місця. Пішов за ними. Розповідав, що має двох дітей, які "вдарились у заробляння грошей" і паряться через це. Він щаслива людина. Йому для щастя треба каву, хліб і масло. Я розумів тільки 20 відсотків з того, що він бубнів мені польською мовою. Але навчився в нього більше, ніж він розказував.
Переконався, що нав'язати свій досвід повчаннями неможливо. Це як горохом об стінку. Вчишся тоді, коли знаходишся поряд з людиною: кільканадцять днів, місяць — чим більше, тим краще.
Голландці навчилися жити разом не заважаючи один одному. Поляки ще вчаться не обмежувати чужу свободу.

Що таке свобода?

Свобода — це нормальний для мене стан. Несвобода — коли хтось обмежує тебе у русі і самовираженні.
Я останнім часом думаю про те, що перед тим, як порушити чийсь простір і тишу, треба подумати, чи це нікому не заважає. Бо це те саме що вбивство. Вбивство — порушення особистого простору аж до фізичної межі.
Порушення тиші і простору відбуваються постійно.
Я часом курю траву і цим нікому не заважаю, не порушую нічиєї тиші і простору. Але за це мою свободу пересування в просторі можуть порушити. Це фундаментально неправильно.
Не люблю людей, в яких его настільки велике, що вважають себе в праві вторгатися в чужий простір. Так відбуваються війни. Зараз один дядько з величезним его чомусь уявив себе хазяїном всього. Мені це смішно.

Воєн би не було, якби всі зрозуміли, що в цьому світі людям нічого не належить крім ідей і думок.

Я виріс у спальних заробітчанських районах Полтави. У мене таке було пацанське дитинство. У певний період в наших безпризорних компаніях став з'являтися клей. Є така версія в мене, що цей клей на деякі роки "склеїв" мої тонші тіла. До 28 років я був "склеєний". Роздуплився тільки зараз.

Я постійно вчуся. Зараз праці Вернадського про ноосферу почав читати в музеї, поки там сторожу.

У мене є друг, який дуже багато працює. Але він часом валить всякі "Ред-були", щоб бути продуктивнішим. Якщо навчитись працювати з часом, стає ясно: зараз зробиш більше, виснажишся — але раніше підеш із життя. А можна діяти поступово — зекономити більше сил для себе старого. Не треба спішити на шкоду своєму здоров'ю.
Старість не означає, що ти не живеш. У старості теж можна діяти. Я не хочу забирати в старого Максима його час.

Яким уявляєш себе у старості?

Буду класним дідом. Я вже класний дід. Он вчора лазив з 5-річним малим по деревах.

Старість — це навіть цікаво, тому що є більше можливостей щось робити. Дідам все можна: ти можеш завжди скосити на полуумного. Мені і з бабцею моєю дуже цікаво. Вона дуже часто вмикає бабцю таку: та я не дочуваю, я нічого не знаю. Але коли треба, вона все і дочуває, і розуміє. Старість — це можливість трохи поприкидуватись.

Бабця була партійним діячем в селі, матьора тьотка. Вчитель в школі. Завжди була активна. Їй і зараз по приколу будь-яка дія. Мені часто не треба передач продуктів. Я їх можу тут купити. Але якщо вона хоче зайняти себе чимось — чому ні? Будь-яка дія залишає людей живими.
На жаль, бабця на якомусь етапі припинила вчитися.

Справжня старість приходить, коли людина перестає вчитися. Тому що якщо ти не вчишся, ти перестаєш бути однодумцем з молоддю.

Старіння від віку ніяк не залежить. Якщо людина у 28 вважає, що найцікавіше з нею вже відбулося, то це означає, що вона свідомо вибрала старіти. Старість — це ще й зневіра. Я в 28 ще не зневірився.
Сьогодні стоїмо з моїм 78-річним колегою-двірником. Купа роботи. Він бере гілку горіха, роздивляється. Каже: "От же! Ще тиждень тому не було тут нічого, а тепер пагони". Він за 78 років зрозумів, що щастя в тому, що от горіх класно росте.
Треба розпитати його — як воно: 78 кіл навколо сонця намотав. З кожним колом відкривається щось нове. Якщо людина вчиться, якщо не зупинився в колесі одноманітних рутинних дій, то це взагалі прекрасно. Цікаво поспілкуватися з людиною, яка все життя прогресувала. Це шалений досвід.
Правильно каже Біблія: рай і пекло — це не після життя, це вже в житті, тут і зараз.
Старість це відповідь на те, як ти прожив життя — чи давав, чи тільки брав. У старості все-одно лишаєшся сам. І це як іспит — добре тобі буде з самим собою, чи ні. Якщо прожив альтруїстом — то буде добре.

Як уникнути самотності?

Щоб не бути самотнім у старості, треба передати свої ідеї молодшим, виховати однодумців. Однодумці — це не вікова річ.

Для мене є два шляхи несамотності: можна пізнавати людей багато і потрошку, а можна все життя пізнавати одну людину. Бо люди в принципі бездонні. Можна потрошечку пірнати на якусь глибину багатьох людей. А можна в одну людину пірнути на все життя, і це цікавіше буде.
У стосунках між двома людьми буває так, що один постійно дає, а інший бере. Коли ти даєш, ти не біднієш. Чим більше даєш, тим більше з'являється всередині. Енергію треба брати з повітря, з землі, з сонця. А в людини, яка звикає брати енергію від оточуючих, рано чи пізно настає момент, коли ні в кого брати, бо ніхто не дає. А власний генератор не працює. Таким людям важко бути наодинці. Мені наодинці нормально - у мене все з собою.

Коли живеш довго з однією людиною і пізнаєш її, все менше важливо, яка в людини оболонка. І все більш важливо, що там всередині. Через 30 років краси не буде. А внутрішній світ залишиться. За цим треба слідкувати і в собі.
В усіх бачу потенціал. Немає людей недуховних. Є просто сплячі. Люблю з ними розмовляти. Вдало поставлене питання може роздуплить людину дуже класно. Питаю дівчину при знайомстві: а навіщо ти працюєш? - вона й сама не знає. Задумалась.

Чому хочеш навчити своїх дітей?

Своїм дітям хотів би показати власним прикладом: що все можливо, що в кожній людині є творець і тварина, і що бути творцем — класно.