— Я всі ці ваші графіки-квадратики бачив тисячу разів. Нічого з цього не буде, — каже 61-річний Валерій Асадчев під час засідання громадської ради на тему "Музичне мистецтво України в сучасних реаліях". Колишній народний депутат покидав приміщення після попереднього заходу, а почувши тему круглого столу, вирішив залишитися. 25 червня два десятки митців і чиновників обговорюють державну стратегію розвитку культури до 2025 року.
— Зараз розкажу стратегію розвитку, — веде далі Асадчев. — У дитинстві я мріяв бути музикантом, але дуже боявся мами. Вона казала, що поки живе, ні артистом, ні музикантом я не буду. Пішов у Політех на інженера. Але й там була велична капела на понад сотню людей. У хорі технічного вузу я проспівав більше 10 років. Брав участь навіть у державних заходах, після чого вступив до консерваторії. Такі колективи за Союзу були в усіх областях. Оспівували вони не тільки партію. Але коли настала Україна, сказали: ніякого Леніна, ніякої КПРС, і це порозпускали. Йдемо далі. У Херсоні філармонія 20 років як згоріла. У Миколаєві — теж нема. У Полтаві старовинний зал покромсали і в більярд там грають. Київ. Коли відбудуємо той нещасний театр на Львівській площі? Малу оперу коли? Нічого не буде, поки держава не виділить гроші на відродження просвітницької системи.
Упродовж 2 год. різні експерти тричі просять заборонити перепрофільовувати музичні школи та концертні зали під іншу діяльність. Так, як це заборонено робити з дитячими садками. Піаністка Євгенія Басалаєва та скрипаль Кирило Стеценко називають ганебним, що музиканти, аби виступити у філармонії, мають самі оплатити зал.
Вісім зауважень від Спілки музикантів озвучує голова її правління Ганна Нужа, 45 років. Обурена, що в нові редакції стратегії не включають напрацювання подібних круглих столів. Не всі з них потребують державних коштів. Наприклад, закон про меценатство. Навпаки — він дав би змогу замінити їх приватними надходженнями.
— Поп-музика та шоу-бізнес в усьому світі годують себе самі. Натомість академічні жанри, філармонічна діяльність ніде прибутковою не є й не була. У Радянському Союзі на неї казали "планово-збиткова". В європейській традиції її підтримувала спершу церква, потім придворно-аристократичне середовище, потім — меценати. В тоталітарній — держава, — розповідає доцент Національної музичної академії ім. Чайковського Юрій Чекан, 65 років. — Економіст Адріан Сливоцький (американський стратег управління українського походження. — "ГПУ") описав, що з 1990-х меценатський капітал відпливає від академічної музики до спорту й інших масових заходів. У цьому більше іміджевої віддачі. В Україні маємо пам'ятати цю небезпеку й леліяти меценатів — створити їм якнайсприятливіші умови для підтримки музики.
— Головне в стратегії — фінансування, — каже директор Спілки музикантів України Вадим Кожевніков, 54 роки. — Зараз усе крутиться навколо 57 людей. Це — продюсери кіно, серед яких і голова комітету Верховної Ради з питань культури й духовності Микола Княжицький. Він, видно, знайшов спільну мову з Кириленком і ніякої культури, крім кіно, для них нема. Спершу хотіли навантажити додатковим "культурним" податком інтернет-провайдерів. Це не вдалося, то тепер Мінкульт пробує взяти якийсь відсоток із державних спецфондів, що поповнюються з акцизів на алкоголь, тютюн та грального бізнесу. Але повторюю: не на культуру, а на кіно. Чого ж нехтувати художниками, музикантами, музеями, театрами? — розводить руками Кожевніков.
Обговорення триває 2,5 год. Пропозиції обіцяють звести і ще раз обговорити.
— А тоді почнеться основна проблема — битва за гроші з Мінфіном, — каже один з організаторів, 47-річний Андрій Бондаренко, заступник голови Комісії з питань культури, мистецтва та галузевої освіти.
2 
35413
Коментарі