Російські кінокомпанії пішли зі студії Довженка

— Путін же перемагає не танками, а армадою образів. Час мінятися місцями і брати гору над окупантами, — каже голова Спілки кінематографістів Сергій Тримбач, 63 роки, на Національній кіностудії ім. Дов­женка. 10 вересня тут відзначають 120-річчя з дня народження її засновника.

— Дата збігається з Днем фізкультурника. Попередня влада завжди згадувала про це свято. А про день народження Довженка, який одночасно є Днем українського кіно — майже ніколи. Фільми Дов­женка зверталися до українців, допомагали народу впізнати себе на екрані, — продовжує Тримбач.

— Такой день и ни одного флага, — каже жінка в натовпі біля пам'ятника Олександрові Довженку в сквері кіностудії. Виходить і прив'язує до мікрофона синьо-жовту стрічечку.

— Сич, кинь яблуко, май совість! — гукає хтось із колег до віце-прем'єра Олександра Сича. Гостей пригощають яблуками із саду, який на кіностудії висаджував Довженко.

— Уперше на кіностудію потрапив, ще до вступу в театральний, — згадує міністр культури Євген Нищук, 41 рік. — Це були проби у фільм Володимира Савельєва "Пам'ятай". 17-річного мене взяли в епізод картини Михайла Іллєнка "Фуджоу". Граю юнгу на кораблі, капітаном якого був Богдан Ступка. Ще студентом мерз у цих павільйонах і думав, чи можна тут зробити щось на краще. А вже на посаді міністра мені до рук потрапив документ від попередньої влади, за яким на кінець 2013 року на кіностудії мало розпочатися будівництво торговельно-розважального центру. Все робили, аби довести її до аварійного стану і знести.

10 вересня уряд дозволив кіностудії ім. Довженка залишати собі всю орендну оплату. Раніше її передавали у фонд Держмайна.

— У Мінфіні мені сказали, що держава тепер втратить 8 мільйонів гривень, — про­довжує Нищук. — Але ж це стратегічне рішення, бо кошти підуть на розвиток українського кіно. Зараз інших великих сум на кіно з бюджету може й не бути. Раніше фонд Держ­майна забирав 70 відсотків з оренди приміщень кіностудії. Довго тут працювали російські компанії, які начебто робили спільні проекти, серіали. Вони всі пішли. Нашим кіношникам поки що не вигідно вертатися на студію, бо старе керівництво Держ­майна встановило таку плату, що на голову не налазить. Збираємо їх назад.

У найбільшому кінопавільйоні Європи гостям показують фільм про досягнення кіностудії з 1928 року. Потім пригощають вином, горілкою, канапками на галявині.

— Мені напередодні вночі телефоном повідомили новину про 100 відсотків коштів, що залишаються на студії. Перше, що подумав — треба поремонтувати кілька кілометрів дахів, що протікають, — каже Олесь Янчук, 57 років. Режисера призначили директором кіностудії у березні.

— Коли будемо хоч трошки заробляти, зможемо робити недорогі проекти для телебачення. В Україні переважає телеглядач. Кінотеатрів не так багато. Із головою Держ­кіно Пилипом Іллєнком вирішили, що всі нові фільми мають одразу знімати з прицілом на телеформат. Щоб після прокату вони мали чотирьохсерійну версію. За Азарова нас ігнорували у фінансуванні. Коли я став директором кіностудії, деякі цехи тут вже не працювали. Викликав назад на робочі місця бутафорів, гримерів, механіків. У автопарку деяким з унікальних автомобілів по 90 років. В нашій зачиненій костюмерній — п'ять мільйонів одиниць одягу. Поки що немає зйомок, якісь костюми лагодять, здають у хімчистку, прасують, викидають.

На столі керівника кіностудії — 12 сценаріїв мелодрам, комедій, дитячих, історичних фільмів. Їх почнуть знімати, коли в бюджеті студії з'являться кошти на власні проекти.

×