— Вчилася на розвідницю. Мала добре плавати, стріляти, танцювати, співати і грати хоча б на одному музичному інструменті. Інколи доводилося з німцем яким поцілуватися. А як ти його ненавидиш, — каже з екрана розвідниця УПА Ніна Петрук, 92 роки. Вона — героїня документального фільму львівського режисера Тараса Химича. 13 жовтня стрічку "Хроніка Української Повстанської Армії 1942–1954" показали у столичному Будинку офіцерів.
— Тільки там, де пам'ятають загиблих за свободу, є готові захищати свої домівки, — каже керівник Українського інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович, 37 років. — На розі цього Будинку офіцерів у лютому вбили людей, які захищали Євромайдан. Коли на Майдані прощалися із загиблими, звучала пісня "Пливе кача" і слова "Герої не вмирають". Насправді ця фраза з фільму "Хоробре серце" — стрічки про боротьбу шотландців за свою незалежність. На жаль, в Україні поки що нема свого "Хороброго серця".
Фільм має дві частини. Першу, про події до 1945-го, вже виклали в інтернет. Знімали два роки.
— Першу серію переробляли мільйон разів. Бо відбувся Майдан. Деякі речі там були зовсім подібними до сказаного героями фільму. Раніше це не сприймали так реально. А тут відбуваються події, що дуже нагадують 1943-й, — пояснює режисер Тарас Химич, 38 років. — Доводилося ще добрати матеріалу. Останніх упівців записували в червні.
Над картиною працювали історичні й військові консультанти.
— Важко було вкласти всю історію УПА у двосерійну стрічку, — говорить науковий консультант Олександр Пагіря, 27 років. — У фільмі не почуєте відомих імен — Степан Бандера чи Роман Шухевич. Він про простих людей, які чомусь вирішили вступити в УПА. Так само чомусь зараз люди йдуть у добровольчі батальйони захищати свою землю.
Картину будували за свідченнями 34 очевидців. Із кожним розмовляли 4–9 годин. Крім інтерв'ю, в кадрі є постановки боїв і побуту упівців.
— Прийшла до тями. Мене лише присипало землею, але я жива. І зараз живу, — каже з екрану колись зв'язкова УПА Анна Попович, 89 років. Під час війни втратила руку. Вона тікала з криївки, як солдати НКВС поцілили їй у ліву руку. Правою намагалася застрелитись, але заклинило револьвер. Потім висмикнула кільце гранати, але не підірвалась. Солдати забрали її на лікування в госпіталь, після збиралися допитати. Жінку визволили упівці. Згодом вона стрілялася вдруге, але вижила.
Багатьох героїв фільму вже нема серед живих. Анну Попович автори часом провідують.
— Дуже вболіваю за Химича. У нього великий потенціал для повнометражного фільму, — виходить після перегляду акторка Ірма Вітовська, 39 років. Зіграла у фільмах Олеся Янчука про УПА "Залізна сотня" і Романа Шухевича "Нескорений". — Зараз смішно на це дивитися, бачу награш. Це ж перший досвід у кіно. Але пишаюся, що старт був у такій темі. Мій дідо був зв'язковим УПА. А його брат зі Східної України воював у Червоній армії. Він був насильно мобілізований 1944 року. Згодом потрапив на територію, яку контролювали американці, й поїхав до Канади. Ніхто не знав про його долю. Лише 1986-го дідо дізнався, що брат живий. Розказав про все нам під саму незалежність, коли Рух утворювався.
8 
35413
Коментарі