— День у день із ранку до ночі росіянин дивиться телевізор, де йому кажуть: ти правий, Україна — це взагалі не держава. Там перемогли фашисти, бандерівці, вони продалися американцям, там розпинають 3-річних дітей. На цю бідну нещасну людину навалюється стільки негативної інформації, — каже російський документаліст Віталій Манський, 50 років. На Одеському міжнародному кінофестивалі в липні очолював журі українського конкурсу. Уродженець Львова. Знімав документальні фільми про Горбачова, Єльцина, Путіна. Його стрічку "Труба" зараз показують у столичних кінотеатрах.

— Росіяни цілком здатні розуміти українську. Нещодавно знайомий каже: "Да был я на вашей Украине. Спрашиваю их на человеческом языке, как пройти. И они мне отвечают по-украински". — "Ты при­ехал в другую страну, объяснили на их национальном языке. Ты понял и нашел эту улицу — какие претензии?" — "Они же знают русский, но принципиально не захотели говорить на нем". Ця ситуація налаштовує його проти України. Його переконали, що він — правий.

Не всі здатні опиратися цьому тиску. Є люди, позбавлені елементарного, ущемлені, ображені. Їм раптом кажуть, що це все з ними відбувається майже через Україну. Зараз пенсії не будемо платити, бо Крим треба піднімати. Поведінка людей стає трохи неадекватною. Їм затуманюють свідомість.

Але таких росіян теж гріє "Крим­наш"?

— Колись було модно на день народження дарувати зірку. Давали такий сертифікат, що якась зірка під номером 358 516 зареєстрована на ваше ім'я. Людина отримує на своє 60-річчя зірку. Навіщо вона їй? Ні ювіляр, ні його внуки ніколи там не опиняться. Може, цієї зірки й немає зовсім. Зараз наша влада виступила в ролі продавців цих зірок.

Війна між Україною та Росією дуже багато горя принесла Україні. Та немало й Росії. Держава, що повільно, але все ж рухалася в бік демократичного майбутнього, розвернулася на 180 градусів. І йде в безпробудне консервативне минуле. Навіть за рамки Радянського Союзу, до якогось феодалізму. Це не менша трагедія для всіх. В одному з романів Віктора Сорокіна була сцена, коли спалювали закордонні паспорти на Красній площі. Зараз російським держслужбовцям не рекомендують виїжджати за кордон.

В Україні багатьом було соромно, коли президентом був Янукович.

— Не порівнював би Януковича з Путіним. Янукович — це дрібний шахрай, який не без участі Росії опинився на посту президента такої великої держави. Путіна шахраєм при всьому бажанні назвати не можна. Він — один із найсильніших політиків сучасності. Рухає країну за обраним ним напрямком. Й абсолютно впевнений, що правий. Найстрашніше, що ми маємо справу з дуже сильним і змужнілим за роки правління політиком. Що довше людина перебуває в політиці, то менше вона людина.

Коли саме стався розворот на 180 градусів?

— На "Кримнаш" остаточно. До того Путін все-таки вибудовував внутрішню й зовнішню політику. Для зовнішньої — фарбував фасади. Потім вона стала неактуальна, бо Європа відвернулася від нього. І вже на державному рівні озвучили новий шлях розвитку в бік азійських культур та Китаю. Хто не знає, що таке китайська політика й економіка, то для нього це — недорогі китайські ресторани і якийсь ширпотреб. Але навряд хтось із росіян хотів би опинитися робітником на будь-якому китайському заводі. І отримати весь обсяг прав людини, яка "щасливо" живе в Китаї.

Зніматимете фільм про Україну?

— Уже почав. Знімав у Львові та Одесі. Є нове почуття заздрості, що Україна найближчим часом стане Європою. Війна триватиме максимум ще рік. І після цього настане мир. Буде непросто. Під Європою не маю на увазі рай земний. Це дуже складне життя в боротьбі. Та в ній отримуєш свободу. А свобода — найбільша цінність. Прожити єдине життя невільним — злочин щодо людини. Сьогодні він відбувається в Росії. У зоопарку звірі не знають, що таке свобода. Їм м'ясо дають. Випусти на волю — помруть. Легше вивчити вищу математику й китайську мову, ніж навчитися свободі.

15,5 млн грн перерахували на кіновиробництво з держбюджету 13 серпня. З початку року виділили 1,6 млн грн. Загалом на 2014-й у бюджеті заклали 123 млн грн на Держкіно. Гроші необхідні для завершення 25 стрічок. У липні уряд пропонував скоротити видатки на цю галузь культури удвічі.

"Трубу" зняли за 104 дні уздовж газопроводу

12 епізодів має документальна стрічка ­Віталія Манського "Труба". Її герої живуть уздовж газопроводу "Уренгой–Помари–Ужгород" завдовжки 4451 км. Через нього постачають газ із Сибіру до Західної Європи. У картині розповідають про народ хантів, що ледь говорить російською й кілька днів поспіль виловлює дохлу рибу. Показують мітинг літніх комуністів, одного з яких затримує міліція. Музикантів, які розмовляють про демократію, але голосували за Путіна. Українських ветеранів війни перед вічним вогнем, що не змогли запалити. Бюджет стрічки склав 250 тис. євро. Манський із двома операторами та звукорежисером знімав картину 104 дні. Спершу працювали в Європі. Потім північчю Росії проїхали через Урал, до Хантів, в Уренгой, за Полярне Коло. Згодом розвернулися і доїхали до Берліна.

×