"Роблю свято з будь-якої ролі"

 

Понад 35 років народний артист України 59-річний Василь Мазур працює у столичному театрі ім. Франка.

Вас знають як майстра епізодів. І хоча граєте колоритних героїв, чи не образливо, що головні ролі дістаються іншим?

— Не зациклююся на цій думці й роблю з будь-якої ролі свято, — каже Василь Степанович. — Після армії, 1980 року, життя привело мене в театр імені Франка. ­Ми були молоді, весь час кудись поспішали. Знаменита ж артистка Наталія Ужвій після спектаклю любила пройти в театральне кафе, випити каву з коньяком. Робила з цього ритуал, свято. І завжди дивувалася — молоді, куди ви квапитеся, а подивитися одне одному в очі, в сенсі, розслабитися, поспілкуватися.

Ви не раз отримували театральну нагороду "Київська Пектораль". За які ролі?

— За роль кума в "Ста тисячах" Івана Карпенка-Карого. Якось тоді склалося в нас із Богданом Бенюком партнерство, порозуміння, грали в кайф. Ще за Ступай-Ступаненка в "Патетичній сонаті" Миколи Куліша. Роль вікова, але я обходився без гриму. Може, тому що в інституті не ходив на лекції з гриму. Ну, й дорога мені "Пектораль" за "Снами по "Кобзарю", де ми показали іншого Шевченка.

Зараз ви — обличчя популярної торгівельної марки, зі святковим іміджем і позитивною рекламою. Фраза "А свято де?" стала народною. Вам близький образ компанійського, життєрадісного Свиридовича?

— Для актора завжди залишається важливим стан творчої свободи, пошук і відкриття нового. Мені подобається герой, якого граю — Свиридович, і певним чином ототожнюю себе з ним. Після виходу на екран рекламного ролика "Малинівка" люди впізнають, підходять і починають спілкуватися ніби з пароля "А свято де?". Причому завжди з усмішкою. Мені подобається зрозумілий, позитивний настрій марки. Щиро вважаю, що нам усім бракує того чистого ставлення до життя, коли за столом з домашньою їжею зібралися близькі та рідні — це вже свято.

Я народився і виріс на Західній Україні, багатій на різдвяні традиції. Був старшим онуком і збирав дітвору. Ми разом йшли по родичах і колядували по повній програмі, з усіма обрядами, в костюмах. Йшли навіть до тих, з ким посварилися — і крига в стосунках танула. Зараз у нашому театрі є прекрасна традиція — який спектакль не грали б, виходимо й колядуємо. І ось упродовж шести років зал встає і підхоплює.

Ще одне свято подарувала мені на все життя бабуся. Навесні, як тільки з'являлася перша молода цибулька, вона робила зелений салат зі свіжим сиром, сметаною і збирала всю сім'ю. Ось це для мене смак свята.

×