"Ми ще не вибороли незалежності, а тільки здобули право на цю боротьбу"

— Дуже легко зняти зараз 20 філь­­мів і створити 100 вистав про АТО. Але чи будуть вони творами мистецтва? А не ура-патріотичною шароварщиною, подібною до радянських стрічок про партизанів, — каже київський режисер Сергій Лисенко, 51 рік. Відомий фільмом "Кінець канікул", в якому Віктор Цой зіграв свою другу роль у кіно. Разом із музикантом Сергієм Фоменком розмірковують, чого чекати від українських митців 2016-го.

— За останні два роки українці пережили дуже травматичний досвід. Він має переплавитися і прийняти якісь форми, — продовжує ­Сергій Лисенко. — У серпні був на прем'єрі вистави "Котел" за п'єсою Марії Старожицької. Спектакль присвячений трагічним подіям під Іловайськом у серпні 2014-го. Поставив його Євген Степаненко. Це перша п'єса про війну, особисті переживання наших хлопців. Вона гостра, трагічна й позитивна одночасно. Євген народився в російському Санкт-Петербурзі, але вже довго живе в Україні. Працював у госпіталі, хоча за фахом — режисер. Чув також про цікавий театральний проект "Театр переселенця" драматурга Наталії Ворожбит, створений за гроші німецького посольства (у виставі грають справжні переселенці з окупованого Донбасу. — "ГПУ"). Дуже прикро, що Міністерство культури досі не займається такими проектами. Традиційний театр з величезною люстрою над головами має поступитися сучасному. З постановками на актуальні проблемні теми.

Фільми радить знімати не лише фестивальні, а й масові.

— Головний успіх режисера — черги в кінотеатри. Кіношники зараз мають думати про українського глядача. А не про купку західних кіноестетів у журі Канн чи Берліна. Чекаю стрічки, що спробує осмислити наш час, стан суспільства. Бачив у планах Держкіно, що Марина Врода (2011‑го здобула "Золоту пальмову гілку" в Каннах. — "ГПУ") нарешті почне працювати над повнометражною картиною. Її "Степне" — це будуть історії з життя українського села. Про світ наших батьків, нашого дитинства, чудовий і страшний. Марина — талановита. Врода знає в кіно якісь ноти, які інші режисери не використовують. Вміє щоразу дивувати. Взагалі чекаю на молодого митця, який усе змінить.

— Культура та інформація — те, чим я зараз займаюсь за кордоном, — каже Сергій Фоменко, 43 роки, музикант, лідер гурту "Мандри". — Маю компанію, що зареєстрована в США, аби не мати ніяких впливів тут. Працюємо над поширенням інформації, яку потрібно світові знати про Україну і культуру зокрема. Кілька місяців організовував у Єльському університеті виставки "Майдан. Україна. Шлях до свободи". На виставці був Свято­слав Вакарчук, відомий американський історик Тімоті Снайдер, інші професори Єля. Провели цікаву дискусію про нашу країну.

Корупція, війна — безумовно, проблеми. Але стан культури не менш важливий. Без неї ніколи не побудуємо державу. 15 років женемо банду, але залишаємося в тій самій дупі саме через це. Митці наші працюють, але ж інформація про їхню діяльність так і не доходить до суспільства. Медіапростір у нас ще більш агресивно кацапський, ніж був. В ефірі суцільна російська попса. Ми ще не вибороли ніякої незалежності. Ми тільки здобули право на цю боротьбу.

×