— Скоро буде прем'єра "Театру переселенця". Зараз у них жорстко йдуть репетиції, — розповідає Ольга Сагайдак, організатор мистецького форуму "Донкульт-Мистецькі надра". Відбувся у Львові з 16 по 30 червня. Досліджує історію та культуру Донбасу. В рамках Форуму проходять 80 мистецьких подій. У "Театрі переселенця" грають біженці. Також виступають професійні трупи. Луганський театр ляльок привіз виставу "Сон".

— Виставу "Сон" репетирували під час подій на Майдані. Готували до 200-річчя Шевченка, — згадує львівський актор і режисер Олексій Кравчук, 52 роки. Півтора сезона працював головним режисером Луганського театру ляльок. — Грали її протягом весни 2014-го, коли вулицями вже ходили люди з автоматами. Але нас не чіпали. Друзі-театрали чергували біля входу для запобігання провокаціям. У святкуванні ювілею взяли участь Театр ляльок і Російський драматичний театр. Протягом липня і серпня тривали обстріли міста. Довелося жити в підвалі театру. Репетиції тривали. Українська армія наближалася. Ми чекали, що от-от з'явиться синьо-жовтий прапор.

До Львова режисер повернувся наприкінці 2014-го.

— 9 серпня мене вивезли луганчани. Через Дебальцеве виїхати було неможливо, поїхали через Ізварине. На пункті пропуску в Росію чоловік, схожий на чеченця, подивився мій паспорт. Побачив львівську реєстрацію і каже: "Давай, бандеровец, в сторону". Але луганчани заступилися. Розповіли, що я режисер, актор. Той відповів: "В пианиста не стреляем". У Ростовській області нам допоміг грузин. Грошей не мав ніхто. Він довіз нас до Криму, ще й нагодував дорогою. Коли на російській території в мене питали паспорт, я показував його разом із трудовою книжкою. Пояснював, що працюю на Донбасі. Ми перебралися у Феодосію, а вже звідти — знову в Україну. З собою мав банківські картки колег, щоб зняти для них гроші й потім привезти. З грошима, з обігрівачами, ми виїхали через Харків знов у Росію, а звідти — до Луганська. Показували прикордонникам суми, що везли. Пояснювали мету, і ті ставилися з розумінням.

У вересні-жовтні в Луганську продовжили репетиції вистави за п'єсою "Кольори" драматурга Павла Ар'є.

— Головну роль грає місцева актриса, якій за 60 років. Вона весь час перебуває в Луганську. В її монолозі є слова: "Моє ім'я — Марія, моя земля — Україна". Влітку, коли під час репетиції почався обстріл, прибіг помічник режисера: "Все в убежище!". А вона відповідає: "Деточка, у нас творческий процесс идет".

Коли когось із акторів забирали, директори йшли і відстоювали цих людей. Ігор Плотницький (голова самопроголошеної ЛНР. — "ГПУ"), зібрав керівників установ культури. Я теж прийшов. Він розказує про культурну політику "республіки". Серед іншого каже, що потрібні свої режисери, а не "заслані козачки", як-от "один со Львова". Я підняв руку і кажу: "Это вы про меня. Я Алексей Кравчук". Він перейшов на українську й каже: "Вибачте, я ваших вистав не дивився, але мені тут про вас написали".

Потім ми отримали листи від Луганської ОДА, що виїхала у Сіверськодонецьк. Закликали вивозити театри. Директори дзвонили авторам, питали: а як вивозити? Чи є можливості, чи є де поселитися? Виявилося, що нема. Луганський український театр виїхав лише у складі директора й головного бухгалтера. Найбільше я боюся, що після відновлення української влади на Донбасі колективи, що залишаються там працювати, назвуть колабораціоністами й сепаратистами. Хоча це — чесні люди, вони служать театру. Після припинення обстрілів першим запрацював Театр ляльок. Писали оголошення у магазинах, що в такий-то день буде безкоштовна вистава. Завдяки форуму маємо змогу показати "Сон" у Львові. Актори, які беруть участь у цій виставі, зрештою, виїхали. Зараз працюють — хто у черкаських театрах, хто у Києві.

×