Віддавайте ліцензії, якщо вам не вистачає якісної української музики. На ваші радіохвилі стоять черги працювати

Вадим КРАСНООКИЙ, 42 роки, музикант, лідер гурту Mad Heads:

– Як українській музиці потрапити на радіо­станції? Є різні способи. Наприклад, досвід Ямайки. Коли ця острівна держава здобула незалежність, Боба Марлі в ефір не ставили. Його продюсер брав кілька міцних хлопців із бейсбольними битами й навідувався на радіостанції. Марлі став зіркою: спочатку на Ямайці, а потім – у всьому світі.

Але навіть майбутні світові зірки спочатку мають звучати в національних ефірах. Зараз, як ніколи, є запит на україномовну музику. А програмні директори і власники медіа-груп знають лише, як заробляти бабло і не хочуть нічого зробити для держави. Значить, вони мають піти.

Віддавайте ліцензії, якщо вам не вистачає якісної української музики. На ваші радіохвилі стоять черги працювати. Є приклади регіональних радіостанцій зі 100-відсотковим українським наповненням. Значить, ця музика існує.

Є закиди щодо якості. Очевидно, конкурувати з фонограмою Леді Ґаги неможливо. У неї в кожен трек вкладено мільйони доларів. Але поляки змагаються в своєму радіоефірі. Хоча, за якістю відеокліпів, фонограми їхніх артистів звучать гірше, ніж українські. Але різницю в ціні звукозапису вловлю я та ще якийсь саунд-продюсер. Пересічний слухач її не помітить. Він просто хоче чути пісню українською мовою. Вона йому ближча за написану англійською і, сподіваюсь, незабаром стане ближча за написану російською.

Зараз не стоїть питання: чи потребують артисти підтримки держави. Навпаки, якщо є люди, які збираються будувати цю державу, то українські артисти готові їх підтримати.

Олександр КСЕНОФОНТОВ, 47 років, продюсер Руслани:

– Ми руками й ногами за український контент. Але цей закон – немудрий, бо руйнуватиме радіоіндустрію.

Квота 50 відсотків на пісні українського виробництва – це смерть для нішевих радіостанцій. Приміром, "Лаундж FM", "Релакс FM", ті, хто крутить джаз. Ці ніші вихолощуватимуться, хоча не загрожують українській ідентичності. Ми не робимо такої музики в Україні. В нас поширена попса і трошки – рок. Іншу музику вважають неформатною, неактуальною. Не вірю, що цей законопроект простимулює розвиток джазу, авангарду чи новітньої класичної музики. Виживуть радіостанції, які можна наповнити на 50 відсотків продуктами українського виробництва.

Я прописав би в законі, що українською мовою має бути не менш як 30 процентів музики. А 50 відсотків національного виробництва логічно встановлювати для радіостанцій конкретного формату, зокрема, з поп-музикою. До неї потрібно застосовувати жорсткі методи. Вона в Україні засмічена.

Від держави потрібні зовсім інші важелі. Треба організовувати фестивалі молодих виконавців Це стимулюватиме не лише виробників україно­мовного контенту, а й продюсерів – збільшувати частку української музики на великих шоу. Таких як "Х-фактор", "Голос країни".

До російської музики можна встановити квоти. Наприклад, 10 відсотків на радіостанціях. Тоді не витіснятимемо ні Джорджа Майкла, ні Дена Брауна. Повинні бути чіткі санкції до музики з Росії. Ніколи не переможеш, якщо відверто антиукраїнському продукту даєш можливість досягти слухача.

ZEN, лідер київського англомовного гурту Sweet Sixty Nine:

– Приналежність музичного продукту до тієї чи іншої національної культури визначається не нотами і ритмом, а найперше – мовою. Пісня російською – це надбання російської культури. І байдуже, хто її написав і де її випущено. Пісня англійською, скоріше за все, належатиме міжнародній культурі.

Коли йдеться про необхідність підтримати національну музику, то має йтися винятково про мовну ознаку. Скажімо, Франція лобіює на своєму внутрішньому ринку лише франкомовну музику й обмежує будь-яку іншу.

Виконавці, які живуть в Україні, але творять іншими мовами, працюють чи бажають працювати не так на український ринок, як на інші – російський, міжнародний тощо. То їхнє право, вибір. Українська держава не зобов'язана створювати їм преференції на внутрішньому медійному ринку. Нехай вони гідно змагаються на ринках, які самі для себе визначили, обравши відповідну мову своїх творів. Зокрема, й на українському, але на загальних підставах, без національних преференцій. Адже завдання української держави – плекати національну культуру і розвивати ринок української пісні, а не російської, французької чи іспанської.

Тарас ЗЕНЬ, 30 років, генеральний директор тернопільського радіо "Вежа 107 FM":

– Ініціатива Кириленка – нормальний варіант. Багато артистів пропозицію не сприйняли, можливо, через те, що взагалі не сприймають Мінкульт як структуру. Але в тому, що запропонував міністр, є раціональне зерно. Коли, як не зараз, збільшувати україномовний продукт на радіо? Саме час. Ще шість-сім років тому основним виправданням було те, що маємо мало якісної української музики. Але зараз це вже не відмазка. Української музики в різних жанрах за останні роки стало так багато, що цього не помітити неможливо.

Музичний ефір радіо "Вежа" на 60 відсотків з гаком складається з пісень українських виконавців. Більшість із них – україномовні. Ми спеціально забрали з нашого формату естраду – Павла Зіброва, Іво Бобула, Степана Гігу. В нас тільки сучасні пісні. І нам вистачає контенту для повноцінної роботи. Навіть не всіх встигаємо транслювати. Тому запропоновані міністром квоти вважаю адекватними.

Інше питання: як бути спеціалізованим радіо­станціям? Наприклад, радіо "Шансон" чи якомусь джаз-радіо, де українського контенту не так багато. Цей момент треба врахувати.

×