16 фільмів переглянув Олександр Ратій під час 67-го Каннського фестивалю 14–25 травня. Зі стрічкою "Прості речі" 31-річний режисер брав участь у секції Short Film Corner
Сподобалися:
"Левіафан", Андрій Звягінцев, Росія
Після 17.00 у кінозалі, де показують картини основного конкурсу, повинен бути в парадному одязі: штани, сорочка, метелик – обов'язково. Позичив у когось костюм, бо свого ніколи не мав. Але все одно не пустили, бо прийшов у краватці. Запропонували придбати метелика на вході – за 50 євро. Відповів: я не настільки люблю кіно – особливо з урахуванням обмінного курсу гривні на євро. Так і не подивився "Зоряну карту" Девіда Кроненберґа. Зате мені дістали квиток на ранковий сеанс "Левіафана".
Картина про чоловіка, який змагається за власний будинок із корумпованим мером. У попередньому фільмі "Єлена" Звягінцев настільки був ювелірно точний у сюжетних і монтажних рішеннях, а кожен кадр так щільно наповнений, що я тільки встигав видихати: "Нічого собі". Це – не режисер, це – нейрохірург. У "Левіафані" він розхлябаніший, але й вільніший. Хоча від щільності видовища не маєш на це часу, однак півфільму прикидаєш: що ж таке "Левіафан"? У Біблії це – жахливий морський змій, якого вбиває Господь. Тут це – і родина героя, яка руйнується, і ситуація в сьогоднішній Росії. Владні структури, церква та величезна кількість цих левіафанів різного калібру, які зжирають один одного. Симфонія починає грати на всіх рівнях – від сімейної драми до трагедії народу, що вражає.
У 1970-ті, коли нереально було боротися з тоталітарною державою, інтелігентові залишалася внутрішня міграція. Про це знімали кіно. Зараз боротьба можлива. Наш Сергій Лозниця привіз у Канни фільм про повстання народу, про націю, що народжується. В його картині "Майдан" – лише масові сцени. А росіянин Звягінцев зняв стрічку про боротьбу конкретної людини з конкретним представником влади.
"Господарі", Адильхан Ержанов, Казахстан
З усіх побачених найбільше вразив кадр на початку казахського фільму "Господарі". Режисер спирався на картини Ван Ґоґа. Хоча сама стрічка – це такий собі азійський Кустуріца. Знаменитий серб для мене – узагальнений образ веселого національного роздовбайства, його картини – це слабкий розум, відвага, алкоголізм і пригоди. В Ержанова ця кустурівщина місцями білими нитками шита, але переважно свіжа й цікава. На перших секундах – "Поїдання картоплі" Ван Ґоґа. Спантеличує, бо Казахстан добряче відрізняється від Голландії.
Двоє братів і сестра приїжджають у селище з великого міста. Після смерті матері їм у спадок залишився будинок. Через хворобу дівчинці слід жити на свіжому повітрі. Халупа, в якій вони їдять картоплю, має глиняні стіни. До них заходять міліціонери і вимагають забиратися геть. Потім чіпляються люди, які, мовляв, мають права на хату. Доки господарів не було, нею користувалися хто хотів. Старшого хлопця періодично б'ють. Довгов'язий чолов'яга у кремовому костюмі спостерігає за цим, присівши на ослоні. Під музику з радіоприймача, що тримає. Інші герої одягнені в кращому разі у спортивні костюми, якщо не в лахміття.
Щось у картині є від "Кін-дза-дзи!" Георгія Данелії: про землян, які потрапили на планету, де місце в суспільстві вирішує колір штанів. У фільмі безліч прекрасних ідіотичних історій. 80 відсотків діалогів – російською, решта – казахською з домішками матюків.
Не вразили
"Чудова молодість", Хайме Росалес, Іспанія
Сюжет "Чудової молодості": він кохає її, вона – його, вона завагітніла, у них нема грошей. Єдине, чим запам'ятався фільм, – сценою про порно, яке герої знімають, щоб підзаробити.
"Зникнення Елеонор Ріґбі", Нед Бенсон, США
Пара втрачає дитину. Розлучається. Вона летить до Парижа, сумує. Невдовзі у Францію приїжджає він. Вона залишає Париж. Вони їздять одне за одним, зустрічаються з кимось, обговорюють проблеми. На цьому фільм закінчується. Я, як глядач, мав би співпереживати. А я дивився і думав: якщо ви маєте можливість поїхати сумувати в Париж, то чому я мушу від вашого горя сльози лити?
9 
35413
Коментарі