За кількістю мистецьких пісень поступаємося лише німцям

– Україна за кількістю мистецьких пісень – на другому місці у світі. Більше – лише у німців, – розповідає оперний співак 57-річний Павло Гунька. Він – британець українського походження. Займається проектом Ukrainian Art Songs Project – "Українські мистецькі пісні".

У хол київського готелю "Опера" Павло Гунька приходить із дружиною Ларисою. В Україні із німецьким піаністом Річардом Вайлдсом представили концертну програму "Шевченко і Шекспір. Мрії, Прагнення, Відчай". Виконували пісні на слова Кобзаря та українські переклади Шекспіра.

Де ви побували з цією програмою?

– У Нью-Йорку, Гарварді, Едмонтоні, Торонто, Лондоні, Мюнхені. В Україні – це перший концерт.

Програму "Шевченко і Шекспір" присвятили до 200-річчя з дня народження Тараса Григоровича. Київський композитор Олександр Яковчук запропонував написати цикл пісень на 12 сонетів Шекспіра. І виникла ідея поставити на світову сцену Шевченка разом з англійським класиком. Я живу в Ковентрі – за 10 кілометрів від міста, де народився Шекспір. До концертів в Україні підготував брошури з текстами. Українською співаю виразно, але іноді помиляюся.

Слова плутаєте?

– Ноти – теж. Тоді починаю усміхатися. Як побачите мене такого під час виступу, знайте – помилився. Переклад сонетів Остапа Тернавського був для мене складний, бо щодня українською не говорю. Мусив заглядати у словник. Наприклад, не знав, що таке "стебло". А це – п'яте слово у пісні.

Ви теж музикант? – запитую в Лариси.

Дружина Павла Гуньки працює його асистентом.

– Ні, я нормальна, – сміється.

 

Між собою спілкуєтесь англійською?

– Так, – продовжує співак. – Українською говоримо тут, у Канаді. В Англії – лише коли хочемо, щоб не зрозуміли, про що кажемо.

Ларисині батьки – українці. У мене ж батько розмовляє українською, він із Тернопільщини, а мама – англійською. Потім вона вивчила мову. На Шевченківських днях декламувала "Розриту могилу".

Із дружиною намагаємося говорити сучасною українською. Наші батьки залишили вітчизну в 1940-х. Їхня мова зупинилася в тому часі. Наприклад, батько, коли хотів сказати "якщо не помиляюся", завжди говорив "якщо я не мильний". То – діалект. Але зараз у Галичині цієї фрази не зрозуміють.

Ви знаєте сім мов. Спершу вивчали їх, а вже тоді опановували мистецтво співу?

– Так, студіював мови. Вивчився на юриста. Чотири роки був адвокатом – до 28. А тоді Лариса сказала: "Як ще півроку пропрацюєш там, я тебе втрачу, ти помреш". Мій учитель – диригент Ярослав Бабуняк теж говорив, що адвокатів багато, а українських співаків – мало.

Подумав: якщо люди хвалять мій голос, треба піти до спеціаліста. Заплатив 25 фунтів, щоб 15 хвилин послухали в консерваторії. Заспівав "Гуде вітер вельми в полі" Михайла Глінки. А викладачі: "Овва! Ми ніколи такого слов'янського голосу не чули".

У слов'ян особливі голоси?

– Слов'янський голос – оксамитовий, темний, резонансний. Тоді, 1987 року, ще була "залізна завіса", і на Заході їх майже не чули. Запропонували вчитися. Однак я вже був немолодий. Відповів: "Дякую. Але покинути все й піти ще раз учитися? Мусите продемонструвати, що говорите серйозно". Мав хороших педагогів.

Що таке – проект "Українські мистецькі пісні"?

– Його спонсорують українські канадці. Маємо понад 1100 нот і текстів. Записали 532 композиції. На дисках вийшли твори Миколи Лисенка, Якова Степового, Кирила Стеценка та галицьких композиторів.

Часто класичну пісню плутають із народною. Народна – тільки для українців. Класичні – їх ще називають мистецькими – хоче чути цілий світ. У них поєднується чудовий текст, витончена музика і виконавська майстерність. Є твори, в яких панує мелодія. А в мистецьких – слово.

Наприклад, брати Майбороди. Георгій був класичним композитором. А Платон писав не те щоб естрадну, але легку музику. І ми його не залучили в цей проект. Бо коли співаємо "Білі каштани", то чуємо лише цю прекрасну мелодію.

У нас перервана традиція мистецької пісні. Починаючи від Емського указу 1886 року, коли заборонили українську мову на сцені. Лисенкові казали: якщо хоче, щоб його пісні виконували – вони мають звучати французькою або російською. Він відповів: "Ні, я писатиму "в стіл". Вірю, що колись хтось відкриє ті ноти і виконає українською".

Радянська влада виявилася хитріша. Виділяла гроші на народну культуру. Організувала хор Верьовки, ансамбль Вірського – відомі у світі. Але ніхто не знав про українські мистецькі пісні, про класику. Її не дозволяли показувати. Бо класика демонструє, що ця нація – інтелігентна, витончена.

Скільки часу збираєте мистецькі пісні?

– 1976 року батько отримав з України серію томів Кирила Стеценка. Я почав грати його композиції на піаніно, говорив зі знайомими. Але всі називали їх народними.

У німців – близько 5 тисяч митецьких пісень. Це – фундамент їхньої класичної музики. Те, з чого розвиваються симфонії, балети й опери. Кожен композитор вивчає їх, щоб знайти свою художню мову. У росіян таких пісень – близько 500, у французів – до 400, в італійців – до 300. У нас – десь півтори тисячі, але вони маловідомі. Навіть музикознавці не надають їм належної уваги.

Як і де ви їх розшукуєте?

– По всьому світі. У бібліотеках і музеях. Наприклад, пісні Федора Якименка – брата Якова Степового – знайшли в паризькому Національному музеї. А ще люди приносили те, що в них зберігалося десь на горищах.

Ми почали випускати записи мистецьких українських пісень 10 років тому. Перша частина проекту "Галичани" містить твори тамтешніх композиторів.

Музика Дениса Січинського – дуже мелодійна. Вдумливо треба слухати твори Станіслава Людкевича. На ректора Львівської консерваторії Василя Барвінського написали донос, ув'язнили на 10 років і всі його твори знищили. Після звільнення він по пам'яті відтворив 16 мелодій.

Для презентації Ukrainian Art Songs Project не брали українських співаків: щоб це не виглядало як "своє для своїх", а було українське – для світу. Виконавці-іноземці по-своєму інтерпретують класичні українські твори. І збагачують їх.

Мистецька пісня – музичний твір для вокаліста і фортепіано. На відміну від народної чи естрадної, створена академічним композитором на вірші професійного поета. Композитори часто використовують мистецькі пісні, як творчу лабораторію. "Тренуються" на них перед великими творами – симфоніями і кантатами.

В Україні мистецька пісня з'явилась в другій половинні ХІХ ст. Композитор Микола Лисенко після навчання в консерваторії німецького Лейпцига мріяв запровадити в українській всі жанри й напрямки європейської музики. Він називав мистецькі пісні "солоспівами". Їх пишуть і сучасні композитори, наприклад Валентин Сильвестров.

×