ПІВТОРА МІСЯЦЯ ПРОВІВ У ПОЛОНІ ДЕЕНЕРІВЦІВ ХУДОЖНИК СЕРГІЙ ЗАХАРОВ З АРТ-ГУРТУ "МУРЗИЛКИ". У ЛИПНІ ВІН РОЗВІСИВ У ЦЕНТРІ ДОНЕЦЬКА ВІСІМ КАРИКАТУР НА ВАТАЖКІВ ТЕРОРИСТІВ. СЕРЕД НИХ БУЛГАКІВСЬКИЙ ПЕРСОНАЖ ШАРИКОВ У ФОРМІ ДНР ТА ІГОР СТРЄЛКОВ ІЗ ПІСТОЛЕТОМ БІЛЯ СКРОНІ. ХУДОЖНИК РОЗПОВІДАЄ ПРО РОБОТИ, ЧЕРЕЗ ЯКІ ЙОГО ТРИЧІ ВИВОДИЛИ НА РОЗСТРІЛ
КОЛИ ДОНЕЦЬКОМ ПОЧАЛИ ХОДИТИ ОЗБРОЄНІ ЛЮДИ В КАМУФЛЯЖІ, БІЛЬШЕ НЕ МІГ МАЛЮВАТИ БЕРІЗКИ. Зібралися на кухні п'ятеро однодумців і вирішили створити групу. Назвалися "Мурзилки". Прочитав, що журналу "Мурзилка" виповнюється 90 років. Подумав, що також не хлопчик, тому назва підходить. Закупив фанеру й почав робити ескізи. Компанія одразу розпалася – лишилися я і фотограф.
Одразу зрозумів, що треба вирізати фігури. Малювати на стіні вимагає часу. Не розраховував, що роботи висітимуть довго, тому потрібен був фотограф. Місця обирав у центрі Донецька, щоб більше людей побачили. Зазвичай фігури прикручували дротом за кілька секунд. Дірки робив у майстерні, дріт вставляв заздалегідь. Машину паркував поодаль. Фігуру ніс у старому простирадлі, прикручував до паркану і йшов. Фотограф ризикував більше за мене – йому треба було це зазнімкувати.
Найдовше провисіла робота "Шариков №?2". Першого зняли дуже швидко. Другий був із гранатометом на плечі. Образ Шарикова сам напрошувався: це тварина, яку перетворили на людину. Всі пам'ятають, як у Булгакова він душив когось на колчаковських фронтах. На фігуру в людський зріст пішло два дні. Повісив на стіні бетонного паркану біля кінцевої розв'язки трамвая. Місце вдале – віддалене від автомобільних доріг, там ходять люди, які користуються громадським транспортом. До паркану примикає пустир, міг прийти туди непоміченим. Використав для кріплення струбцину – лещата на різьбі. Перекинув фігуру через паркан, затягнув різьбу, й вона міцно трималася зверху. Мав на це 5 хвилин, мене ніхто не бачив.
Найнебезпечніша робота – це Стрєлков (колишній "міністр оборони ДНР" Ігор Гіркін-Стрєлков навів пістолета до власної скроні. – "Країна"). Він тоді був на вершині кар'єри. Написав англійською Just Do It, бо це відомий слоган, не обов'язково знати мову, щоб зрозуміти. Посил був прямолінійний: "Застрелься, собако, буде легше" – це було моє йому побажання. Напис зробив трафаретом заздалегідь, він і зараз там є. Вибрав будинок на вулиці Артема, бо на фасаді лишилися дірки від банера й дюбелі, тобто можна було легко вкрутити роботу. Колись у тому будинку був кінотеатр "Комсомолець", потім – магазин зброї, який виїхав після весняних подій. Стрєлкова зробив по пояс, бо не мав більше фанери. Мої роботи доводили деенерівців до сказу. Під час полону показували мені їх на комп'ютері й казали: "Ты в Бога веришь? Ты бы мог плюнуть в икону? Ты плюнул в нашу икону – Стрелкова". На перших допитах намагався якісь аргументи навести: мовляв, при Януковичі всі дивилися "Сказочную Русь" (сатиричний мультсеріал про політиків. – "Країна") і нікого за це не розстрілювали. Потім зрозумів, що це – марно.
Найперші дві роботи – "Шариков №?1" і "Клоун з автоматом" – висіли хвилин 30. Їх прикрутили о четвертій ранку, дві інші лежали в багажнику машини. Раптом нас зупиняють бойовики – комендантська година ще не закінчилася. Перевірили документи, запитали, чи ми тверезі. Якби заглянули в багажник, усе пропало б. Перелякалися дуже. Після того вирішили за раз кріпити одну роботу. Тоді брати перерву на кілька днів. Щоразу навмисно робили обхід: повісимо картину, почекаємо трохи, вертаємося на те місце – її вже нема. Дуже хотів побачити момент, як знімають роботу. Не вдалося. Перевіряв сміттєві баки поблизу. Думав: поламають, викинуть. Ні, смітники були порожні. Вони їх забирали із собою. Упевнений, що знімали роботи деенерівці, а не прості перехожі. Вони розуміли: це – не жарт, не хуліганство, так думають частина жителів Донецька.
"Моторола" з нареченою аж просилися, щоб я їх зобразив. Їхнє клоунське весілля показували по деенерівському телебаченню (терорист "Моторола" – росіянин Арсен Павлов із місцевою мешканкою Оленою побралися 11 липня. У бойовика залишилися дружина і дитина в Ростовській області Росії. – "Країна"). Воно було таке гротескне, що не міг не зобразити. Повісив роботу біля Палацу одружень – саме там, де вони побралися.
У день, коли мене забрали, заґрунтував поверхню фанери і збирався наносити зображення олівцем. Планував зробити Губарєва в образі наркомана (Павло Губарєв – самопроголошений народний губернатор Донеччини. – "Країна"). Навколо нього лежать трупи, а він колеться кров'ю. Добре, що не встиг нічого намалювати, бо це погіршило б мою ситуацію.
Мої роботи – це гротеск, а не іронія. Обирав образи, що найбільше личать деенерівцям – смерть, злий клоун. Вони – справді клоуни, але їх боїшся.
Своїми роботами хотів підтримати однодумців, які проти ДНР, але бояться про це сказати вголос. Звертатися до тих, у кого забиті цвяхи в голову – марно.
Зробив помилку, коли почав зі свого телефону спілкуватися з журналістами. Терористи слідкували за мною по сигналу мобільного. Сподівався, доки тривають воєнні дії, у них не дійдуть руки до художника. Помилився. Тримали на гачку давно: показували мої коментарі у соцмережах ще за березень, коли почалися події в Криму. Але навіть тепер вважаю: це варто було робити. Жалкую, що був недостатньо обережний. Але задоволений, що вдалося здійснити задум. Як тільки мене випустили, ходив вулицями – так руки свербіли ще щось повісити.
Як тільки приїхав у Київ, зробив кілька графічних замальовок про мій арешт і полон. Мені важливо пережити це через зображення. У Донецьку лишатися не міг – вигляд камуфляжу викликав фізіологічну відразу.
Коли випускали, підписав папірець, що особисті речі отримав і претензій не маю. Навіть не заїкався про машину чи комп'ютер, які забрали. На цьому папірці в шапці написали "антигосударственная, подрывная, пропагандистская деятельность" – я був "ідейним ворогом".
2 
35413
Коментарі