114 фільмів із 36 країн показали на VII Одеському кінофестивалі. Він тривав із 15 по 23 липня. Гран-прі отримала стрічка "Хто палає, палає, палає" британської режисерки Чанії Баттон. Найкращим фільмом назвали "Незаконних" румунського режисера Адріана Сітару. Серед українських картин відзначили "Гніздо горлиці" режисера Тараса Ткаченка
П'ятниця, 15 липня
17:47
– Это, конечно, не Лос-Анджелес. Там по 150 метров ковры стелют. Но в Европе и 40 метрами ограничиваются, – каже 42-річний Олексій.
15 липня біля входу до Оперного театру в Одесі допомагає розгортати 80-метрову червону доріжку. Тут відкривають VII Міжнародний кінофестиваль. За годину нею йдуть члени журі, учасники конкурсних програм, а також підприємці, політики, працівники компаній-спонсорів.
– Хто ці люди? Ви когось упізнаєте? Вони хоч якось пов'язані з кіно? – запитує кінокритик біля доріжки.
Кладе каталог кінофестивалю у джинсову сумку з логотипом ОМКФ-2016 – зображенням жінки з хустиною на голові, стилізованим під картину Рене Маґрітта "Поцілунок". Перший фільм – позаконкурсна стрічка "Маргарита": історія баронеси і бездарної співачки Маргарити Дюмон.
Субота, 16 липня
13:00
Міжнародний конкурс фестивалю відкриває французька трагікомедія Леї Фенер "Людожери". Її представляє сестра режисерки 33-річна Інес. Вона зіграла одну з головних ролей.
– Наш батько любить Чехова, – розповідає Інес. – Тому мандрівний театр, де ми виросли, часто виконує його п'єси. "Людожерів" сестра зняла до 20-річчя трупи. Ми грали самих себе, навіть мої діти і племінники. Назва фільму з канібалізмом не пов'язана. Хтось бачив, як живуть мандрівні артисти? Це – кочове плем'я. Їздимо з усіма пожитками, маємо свої закони, кохаємо, сваримось. Поїдаємо одне одного, але психологічно.
Неділя, 17 липня
15:07
У готелі "Бристоль" стоїть черга журналістів і шанувальників до російської сценаристки й режисерки Марини Разбєжкіної. Цього дня їй виповнюється 68 років.
– Маю безліч привітань, – розповідає. – Студенти завалили саморобними листівками. Торік замінили свої фото у соцмережах на мій портрет – ці дві сотні Разбєжкіних ошелешили тоді всіх. Мій учень, який живе в Англії, випустив поштову марку з моїм зображенням. Вона тепер функціонує так само, як марка з профілем королеви, – сміється.
На фестивалі Марина Разбєжкіна оцінює конкурс документального кіно й читає лекції молодим колегам.
– Студентів передусім позбавляю пафосу. Вони не мають казати "я художник", "це – моя рання творчість", "відродити духовність країни". Забороняю знімати художні фільми. Режисер бодай три перші роки має займатись тільки документальним кіно. Тоді зрозуміє, що таке людина. Інакше його герої виглядатимуть як марсіани.
Як радите обирати героя фільму?
– Є дуже чисті, щирі й добрі люди. Так от для мистецтва вони – не герої. Ніколи! Герой має бути негідником – хоч трохи. Тоді виглядатиме на екрані виразно, зачіпатиме глядача. А святенники переважно зануди. Але важливо розкрити палітру – і темні, і світлі сторони людини.
Цікавого героя знайшла моя студентка. Зняла фільм про чоловіка, який постійно ображає дружину, називає її дурепою і коровою. А коли підходить до камери й згадує про Чорнобильську катастрофу і смерть 12-річного сина – сприймаємо його зовсім інакше. Бачимо особисту трагедію персонажа – і пробачаємо всі його недоліки.
Документальні стрічки здатні змінювати глядача, суспільство?
– Змінюються лише розумні люди. Дурні залишаються, як є. Хороший режисер просто фіксує реальність і ні у що не втручається. Недавно в Казахстані Мадіна Мустафіна створила фільм "Мілана". Героїня – 7-літня життєрадісна дівчинка. Живе з батьками-алкоголіками в кущах біля річки. Глядач може сказати: "Як можна цей жах знімати, заберіть у цих нелюдів дитину". Що ж, будь ласка, змінюйте ситуацію. А до режисера жодних претензій бути не може. Він розповідає правду, яка перевертає нам душу. Таке його завдання.
Понеділок, 18 липня
15:09
– Дивує, що деякі одесити орієнтуються на Канни, – каже голова міжнародного журі, британський режисер, поет, сценарист 70-річний Крістофер Гемптон. – Чому? Канни – це смужка пляжів біля води. А Каннський кінофестиваль – це монстр, жодного затишку, натхнення, суцільний кіноринок, натовпи, поспіх. Сподіваюсь, Одеський на таке чудовисько не перетвориться. Мені вдалося тут поспілкуватися з українськими режисерами-початківцями. Сказав їм: маєте цікаву ідею, і готові чесно передати її на екрані – не зволікайте. Пропишіть сценарій, щоб усі фрагменти добре поєднувались. Важливо, щоб фільм був цілісний, не розпадався на частини.
Навіть якщо вам не до душі певний формат, за який пропонують гроші, – погоджуйтесь. Просять зняти серіал – робіть, немає чого соромитись. І цікавтеся враженнями про ваше кіно у всіх, кому можете його показати. Думка водія, прибиральниці, будівельника може бути не менш цікавою, ніж висновки Квентіна Тарантіно чи Стівена Спілберґа.
Середа, 20 липня
12:15
– Ти лише служниця! Прибиральниця! Знай своє місце! – волає господиня на заробітчанку Дарину, героїню фільму "Гніздо Горлиці".
Жінка приїхала з Буковини в італійську Геную. Відсилає зароблені гроші чоловікові на будівництво хати. Роботодавець жаліє українку, вони зближуються. Згодом Дарина повертається на батьківщину відвідати рідних. Дізнається про вагітність доньки. Сама приховує, що також при надії.
– Моя героїня – така ж, як тисячі наших заробітчанок, – розповідає акторка Римма Зюбіна, 44 роки. – Не те, щоб вона покохала свого італійського кавалера. Знаєте, як жінка скажу: якщо доведеться обирати між палким коханням від вайлуватого мужика і теплом, увагою, ніжністю вишуканого чоловіка – оберу друге.
Четвер, 21 липня
12:30
– Почуваюся львів'янином. Це місто мене сформувало і виховало. Усе, що в мені є хорошого, – зі Львова. Усе, що в мені є поганого, – зі Львова. Це для мене головне місто в Україні. Чому не живу там? Понад 20 років знімаю в копродукції з європейськими партнерами. Для цього потрібно перебувати на території ЄС, – російський режисер Віталій Манський, 52 роки, проводить майстер-клас після прем'єри свого документального фільму "Рідні".
Під час зйомок стрічки його звинуватили в антидержавній діяльності та заборонили працювати в Росії. Режисер переїхав з Москви до Риги.
– Тест для будь-кого, хто хоче робити документалку, – спробувати зняти розмову з собою у дзеркалі так, щоб потім самому не було гидко дивитися. – продовжує Манський. – Не пригадую жодного чесного фільму-автопортрета. Мені це теж не вдалося.
Не дуже подобається слово "безжальний", особливо щодо документалістів. Лікар, який оперує на відкритому серці, безжалісний? Він проводить пацієнта крізь біль, але це – складова лікування. Якщо знаєш, що ти лікуєш, то можеш бути безжальним. Але якщо розкриваєш черевну порожнину, щоб просто подивитися – тоді це зовсім інше. Документаліст не може бути порядною людиною в загальноприйнятих категоріях. Чоловік розповідає вам своє життя, а ви берете ножиці і скорочуєте його років на 50. Вибираєте те, що вам потрібно. А його першу любов, втрати, осмислення – викидаєте. Порядна людина так зробить?
П'ятниця, 22 липня
10:48
Російська режисерка 26-річна Зося Родкевич зустрічається з журналістами після показу свого документального фільму "Мій друг Борис Нємцов".
"Жити в Росії в останні роки стало краще. Але огидніше", – каже в кадрі покійний опозиціонер. Кіно змонтоване із журналістських матеріалів, знятих за три роки спілкування Зосі Родкевич із Нємцовим.
На екрані – сцени демонстрацій у центрі Москви, виступи Нємцова, розмови в нічних купе, спортзалах, удома на кухні, у поліцейській машині, на судових засіданнях.
– Критики і глядачі дуже чекали на цю прем'єру, – говорить режисер Геннадій Кофман, 52 роки. – Кіно цінне. Але я сподівався побачити дещо іншого Нємцова. Мене більше цікавила його громадська діяльність, він як особистість, яку цінували в Росії, в Україні, у світі. Натомість, режисер вивела на екран забагато інтимних моментів з його життя, знімала крупним планом, як він їв, спав, пітнів на тренажерах. Не думаю, що саме це всі найбільше хотіли побачити.
Субота, 23 липня
20:50
Гран-прі фестивалю отримує стрічка британської режисерки Чанії Баттон "Хто палає, палає, палає".
Головний герой іронічної комедії – померлий чоловік, що з'являється у відеозаписах, адресованих двом найкращим подругам. Його остання воля – розвіяти прах у чотирьох куточках Британії. Ці місця були для нього особливі.
Головну нагороду вручають за підсумками глядацького голосування.
– Стрічка Чанії Баттон оптимально відповідає концепції фестивалю, тому нагорода – цілком логічна, – коментує кінокритик Олександр Гусєв, 36 років. – Перемогло кіно вишукане, але просте. Режисерка вдало балансує між драмою і комедією. Звісно, вибір публіки обумовлений і віком. І героям, і глядачам – близько 25–30 років, тож люди впізнають себе на екрані. Вважають, ніби в масовому кіно героями мають бути чоловіки, а дами – навіть дуже розумні й гарні – лише десь поряд. Ця стрічка заперечує такі твердження. Померлий герой нагадує водночас шекспірівського Гамлета, зацикленого на своїх переживаннях, і насмішкуватого блазня Меркуціо. Він боїться смерті – і тут його переживання близькі як чоловікам, так і жінкам. Хоча авторка й підняла складну тему смерті близької людини і переосмислення життя та прагне розважити глядача. Після серйозних реплік персонажів з'являються смішні сцени. Особливої глибини у фільмі немає.
2 
35413
Коментарі