Короткометражний фільм "Міна" – перший художній, створений у зоні АТО. Знімали у Слов'янську та селі Семенівка, що неподалік. На Донбас їздили чотири рази. Частину відео робили на Київщині.
За сюжетом, молодий художник Гена хоче втекти з окупованого села на Донеччині до Києва. Він іде полем і наступає на міну. Там його знаходять батьки, сусіди.
Головну роль зіграв Слава Ніконоров із київського театру "Чорний квадрат".
– Коли стрічку презентували на Каннському кінофестивалі, багато людей казали, що їм подобається поєднання драми і комедії, – каже режисер і сценарист фільму 42-річний Вофка Соловей. Він родом із Козачих Лагерів на Херсонщині, майже 19 років живе у Лос-Анджелесі, працює в Голлівуді. – Серйозні теми розумієш краще, коли про них говорять із гумором. Фільм дивитися легко: там немає крові, але є багато сатири.
Які у вас враження від тодішнього Донбасу?
– Ми знімали біля Слов'янська. Я багато часу провів неподалік Артемівська та в інших звільнених від ДНР містах. Це не та Україна, яку я знаю і яку люблю.
В Артемівську в жовтні 2014-го, якраз перед виборами, організовували марш миру, машини їздили з синьо-жовтими прапорами. Чув, як люди дивилися їм услід і казали: "Подождите-подождите, ДНР вернется – нарадуетесь". Їм байдуже, де бути – в Україні чи в ДНР. Аби давали зарплату і все було тихо.
Ми зняли кадр, коли Гена зранку йде селом на автобусну зупинку. Зупиняється біля сільради. Там усе в руїнах, висить порваний синьо-жовтий прапор, біля дороги – спалена машина. А посеред всього цього без жодної подряпини стоїть пам'ятник Леніну.
Як бачать себе місцеві?
– Головний герой у фільмі кричить: "Росія, Україна, Новоросія – ви навіть не знаєте, хто ви!" Корінне населення Донбасу знищили кількома Голодоморами. Потім, щоб було кому працювати на шахтах, цю територію заселили людьми з кримінальним минулим з усього Радянського Союзу. Тому очікувати від них патріотизму і співчуття до України важко. У стрічці я хотів показати, що хвороба, яка з 1917 року знищила стільки людей, минула, потрібно йти далі.
А там, де ми знімали, усе стоїть на місці. Після зйомок була можливість на тиждень поїхати до Відня. Потім треба було повертатися на Донбас. Кількаденна подорож із Відня до Артемівська стала шоком. Чим далі на схід України, тим більший занепад.
Є думка, що тему Донбасу зараз краще не зачіпати. Потрібен час на осмислення.
– Якщо є натхнення, треба йти за ним. У мене воно було, дуже подобався сценарій. Про Донбас є багато інформації в новинах, є документальні фільми. Але художнє кіно відрізняється від документального і репортажного. Там задіяні інші емоції, спілкування відбувається на рівні образів.
Про що ця картина для вас?
– Слоган фільму – "Розмінуй свою свідомість". Найнебезпечніша міна – не та, на якій стоїть головний герой. А в головах людей. Совдепія, радянські ідеали перешкоджають прогресу.
Наприкінці стрічки подаємо кількість людей, які загинули на Донбасі на мінах. А потім – про тисячі, які стоять на мінах психологічних. І бояться змін, які відбуваються в Україні.
2 
35413
Коментарі