Режисери почали знімати кіно для масової аудиторії
ЛІТЕРАТУРА
Михайло БРИНИХ, 42 роки, письменник
Постать року: Таня Малярчук
Роман Тані Малярчук "Забуття" на перший погляд – непоєднувана суміш екзистенційного, біографічного та історичного романів. Однак експеримент вдався.
Таня звернулася до В'ячеслава Липинського – не найвідомішої постаті політичної історії початку ХХ століття. Поляк за національністю, відстоював незалежність України.
Вибір героя обґрунтований позицією автора. Таня Малярчук вважає: Україну потрібно будувати не на етнічному націоналізмі, а на територіальному патріотизмі народів, що тут живуть.
Подія року: екранізація роману Володимира Лиса "Століття Якова"
Перша спроба створити україномовний серіал на літературній основі автора-сучасника. Після успіху "Століття Якова" можна сподіватися на подальші екранізації. Зараз важливіша кількість, а не якість. Давно час пересаджувати глядача з російськомовного "мила" на український телепродукт. Не лише за географією, а й за мовою, ідеєю, смислами.
Тенденція року: війна як метафора
Письменники реагують на теперішні події. Пишуть про війну книжки, вірші. Бере гору документалістика, відтворення фактів. Але література здатна ставити вищі завдання. Виводити тему на рівень філософської метафори, узагальнення.
Це робить Тарас Антипович у антиутопії "Помирана". Розповідає про те, що буде далі. Досліджує людину, яка опинилася в умовах культурної і психологічної ізоляції. Вона – жертва пропаганди, не має власної думки. Тарас прагне осмислити загальніші речі, ніж феномен "ватника".
У центрі сюжету роману – закрите суспільство Корито, що живе довкола полігону відходів. Коритяни вважають: весь зовнішній світ мріє оволодіти їхніми скарбами. Але реформатор смітника раптом відкриває істину: "відсутність змін вбивала коритян планомірно, а зміни згублять їх швидше". Прочитуються паралелі з подіями на Донбасі.
МУЗИКА
Ігор ПАНАСОВ, 41 рік, музичний критик
Постать року: Дмитро Монатік
Саунд-продюсер допоміг Дмитру Монатіку закласти правильну енергетику. На M1 Music Awards цього року він був найбільш справжній і людяний з усіх.
Дмитро працював у балеті D'arts. Протягом 2011 року виконавці запрошували його на зйомки у кліпах, виступав хореографом співачки Йолки, брав участь у телешоу "Танцюють всі", "Х-Фактор".
Він живе музикою. Впливає на масовий смак глядачів у тому ж масштабі, що й Іван Дорн – на вітчизняних поп-виконавців. Дорн – персона номер один для української популярної музики. Але широка аудиторія сприймає його скептично. Він занадто складний для мас. Монатік – простіший, його мову аудиторія розуміє. Але його фанк, соул ідуть не з нашого жахливого ресторанного духу, а зі світової культури.
Подія року: пісня Джамали "1944"
Джамала виграла Євробачення з дуже особистою і водночас зрозумілою всій країні піснею.
Тенденція року: продюсування успішними музикантами молодих імен
Тренд української музики-2016 – продюсування успішними музикантами молодих імен і нових проектів. Першим на цей шлях став Потап. 2016-го справу підхопили Іван Дорн та Євген Філатов.
Із Дорном дебютну платівку випустили два 18-річні співаки із Сум – The Elephants.
The Maneken Філатова виводить до широкої публіки киянина Костянтина Дмитрієва (проект Constantine. – Країна) і дует Yuko. Перший співає в жанрах поп-хаус, другі – поєднують народні пісні з електронікою. Їх не соромно ввімкнути в пристойній компанії.
Формується, по-перше, система ліфтів у музичній вітчизняній індустрії, а по-друге – сучасна поп-традиція.
КІНО
Олександр ГУСЄВ, 37 років, кінокритик
Постать року: режисер Філіп Сотниченко.
Роботу "Син" Філіпа Сотниченка відзначили дипломом журі Міжнародної федерації кінокритиків на минулорічному Одеському кінофестивалі. Стрічка розповідає історію молодої пари, яка розлучається. Мати через політичну кризу в Україні хоче вивезти сина за кордон, але батько – проти.
2016-го режисер представив короткометражку "Цвях". Вона стала проривом в українському короткому метрі. Сотниченко відтворив атмосферу київської квартири 1990-х. Героїня Валентина працює в банку в Ліхтенштейні. До 13 років жила в Києві. Пам'ятає українську та російську мови. Грала на скрипці. 1996-го разом із матір'ю емігрувала. У стрічці показані останні дні Валентини в Україні – її концерт у музичній школі й прощальний вечір. Уся сім'я зібралася за столом і обговорювала майбутнє дівчини. Бачимо історію українського суспільства за 25 років.
Подія року: "Українські шерифи" режисера Романа Бондарчука, "Моя бабуся Фані Каплан" – Олени Дем'яненко
Документальний фільм "Українські шерифи" висунули на "Оскар". Дія стрічки відбувається в селі Стара Збур'ївка на Херсонщині, де немає міліції. Функцію охорони порядку беруть місцеві жителі 50-річний Віктор Кривобородько і 44-річний Володимир Рудьковський. Вгамовують сімейні сварки, бійки між сусідами, шукають потопельників. Метафорично показані спроби українців збудувати громадянське суспільство на руїнах диктатури.
Через "Мою бабусю Фані Каплан" зійшлися в масових суперечках глядачі і критики. На початку ХХ століття донька вчителя-єврея з Волині закохується в одеського анархіста Віктора Гарського. 16-річною потрапляє на каторгу. Біля заводу Міхельсона в Москві трьома пострілами ранить лідера більшовиків Володимира Леніна.
Ми звикли, що у вітчизняних картинах міфи часів Радянського Союзу руйнують, а їм на зміну пропонують нові. Тут міфотворчість відсутня. Стрічка показує, що за бронзою пам'ятників – звичайні, чимало в чому нещасні люди. Головна героїня Фані Каплан не може відрізнити об'єктивну дійсність від особистих уявлень та мрій. Режисер натякає: у сприйнятті минулого ми не в змозі відрізнити реальність від пропаганди і самообману.
Тенденція року: кіно стало говорити про проблеми українців
Цьогорічні фільми засвідчили бажання українських кінематографістів наблизитись до глядача. Межа між ним і екраном стала тоншою. З'явилось чимало документальних стрічок про теперішню Україну.
Режисери пробують робити кіно для масової аудиторії. Наприклад, "Гніздо горлиці" Тараса Ткаченка. Після кількох років роботи в Італії жінка приїжджає в рідне буковинське село. Вона вагітна від заможного працедавця. Стоїть перед вибором: повернутися за кордон чи спробувати зібрати докупи уламки сімейного щастя. Розуміємо, що повернутись на Батьківщину так само важко, як і жити далеко від неї.
ТЕАТР
Ганна ВЕСЕЛОВСЬКА, 54 роки, театрознавець
Постать року: режисер Максим Голенко.
Він закінчив рік виставою "Королева краси". П'єса британського драматурга Мартіна Макдонаха йде у київському театрі "Золоті ворота". Кілька років успішно працював за межами столиці. Зокрема, у Миколаївському театрі драми та музичної комедії поставив "Хазяїна" за Іваном Карпенком-Карим.
Голенко довів, що може ефективно працювати з кращими зразками світової та української літератури. Здатен по-сучасному переосмислити їх. При цьому не знищує закладені авторами вічні смисли.
Подія року: "Театр переселенця"
Утворився у жовтні 2015-го. Зробили 12 проектів. Серед них "Організація реальності", "Полон", "Нікому не кажи", "Києве мій?". Працюють у форматі "театру свідків". Грають самі переселенці. Кожна вистава має кілька етапів. Психотерапевт Олексій Карачинський збирає свідчення очевидців. Драматурги Наталка Ворожбит і Максим Курочкін пишуть на їх основі п'єси. Німецький режисер Георг Жено ставить реконструкції історій. "Театр переселенця" утвердився як територія психологічної допомоги українцям, яких війна торкнулася безпосередньо.
Тенденція року: прагнення вийти за межі традиційного театрального простору
Режисери намагаються поєднувати техніки різних напрямків. Як приклад, вистава "Афродизіак" – Максима Голенка й "Дикого театру" на арені цирку. Також – постановки "Театру переселенця". А ще – спектакль "Оскар" Київського театру ляльок.
Театр намагатиметься розширити свою територію. Проекти відбуватимуться у музеях, торгових центрах. Це – світова тенденція.
ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО
Аліса ЛОЖКІНА, 35 років, культуролог, куратор "Мистецького Арсеналу"
Ольга БАЛАШОВА, 32 роки, мистецтвознавець
Постать року: Роман Мінін, художник
Роман Мінін – із Донбасу. У живописі, вітражах розробляє тематику життя шахтарів. Створив власну впізнавану мову. Став знаковим персонажем для багатьох колег. Цього року на майстер-класі для молодих режисерів кожен другий учасник посилався на Романа Мініна, цитував його.
Подія року: виставки "Марія Примаченко. Неосяжне", "Тіні забутих предків"
Найвідвідуванішим арт-проектом стала виставка "Марія Примаченко. Неосяжне" в "Мистецькому Арсеналі". Це підтвердило тенденцію, що після Революції гідності українці намагаються глибше зрозуміти свою ідентичність.
Раніше надзвичайно успішною була виставка Катерини Білокур. Люди шукають своє коріння, відкривають заново власну історію, її героїв.
Новий жанр для України – виставки про кіно. Вирізнялася "Тіні забутих предків", присвячена шедевру Сергія Параджанова в залах "Мистецького Арсеналу".
Тенденція року: реакція на соціальні мережі
Київська художниця Віра Ганжа інтерпретує світогляд людини, сформованої соціальними мережами та інтернетом. Робить колажі, використовуючи сервісні повідомлення Facebook. Наголошує на самотності, фрустрації (негативний психічний стан, який виникає від неможливості задовольнити потребу. – Країна) і болісний пошук іншого. Це характерно для мешканця віртуальної реальності.
Протягом останніх років у мистецтва приходить чимало нових імен. Вони формуються поза академічним колом. Відгукуються на їхні спроби насамперед мережа і вулиця.
4 
35413
Коментарі