Фільми VII Одеського фестивалю, що увійдуть в історію кіно, за версією критика Дмитра ДЕСЯТЕРИКА, 52 роки
"Море у вогні", реж. Джанфранко Розі, Італія, 2016. Програма "Фестиваль фестивалів"
– Сюжет розгортається на острові Лампедуза, де шукають порятунку тисячі біженців із Близького Сходу та Північної Африки. Доки десь триває війна, остров'яни продовжують звичне життя. 9-річний Семюеле прогулює уроки, майструє рогатки і хоче стати моряком. Водолаз щодня намагається знайти на дні моря скарби. Літня домогосподарка замовляє пісні у ді-джея на радіо. З їхнім розміреним життям контрастує становище біженців. За останні 20 років їх на Лампедузу припливло 400 тисяч, 15 тисяч загинули. Про них розповідає лікар. Він бачить сотні смертей. Долаючи море, біженці не доживають до кінця подорожі, помираючи від задухи у трюмах, від голоду, спраги і хвороб.
"Море у вогні" – єдиний документальний фільм в історії, що здобув "Золотого ведмедя" Берлінського кінофестивалю.
"Незаконні", реж. Адріан Сітару, Румунія, Франція, Польща, 2016. Міжнародний конкурс
– У центрі сюжету – незапланована вагітність головної героїні, 22-річної Олександри. Батько дитини – Ромео, брат-близнюк дівчини. У родині є четверо дорослих дітей, що залишились без матері. Батько-лікар виявляється колишнім агентом, який за комуністів доносив спецслужбам про жінок, що шукали змоги зробити аборт. Тепер це питання постає в його сім'ї. Вживаючись у ролі, актори по кілька тижнів жили у квартирі, де безперервно тривала зйомка. Це дозволило всі сцени зняти з одного дубля.
"Незаконні" – нове румунське кіно у найкращому вигляді.
"Олег і рідкісні види мистецтва", реж. Андрес Дуке, Іспанія, 2016. Програма "Європейські документальні фільми"
– Кіно присвячене композитору Олегу Каравайчуку – автору музики до фільмів Параджанова і Муратової, уродженцю Києва. Напередодні відкриття VII Одеського кінофестивалю, 13 червня, його не стало. Помер 88-річним. Прощались у Санкт-Петербурзі. Каравайчук прославився як музикант і дивак. Гімн Радянського Союзу виконував знущально, наче похоронний марш. Міг говорити дитячим голосом. Часом грав на роялі, лежачи на стільці. Іноді натягував наволочку на голову. Пояснював, що так легше зосередитися на музиці.
"Рідні", реж. Віталій Манський, Німеччина, Латвія, Естонія, Україна, 2016. "Спеціальні покази"
– У перші хвилини стрічки бачимо будинок, де виріс режисер – типову львівську п'ятиповерхівку. Звучить репліка автора: "Я ніколи не думав, що зніматиму цей фільм". Збираючи матеріали, Манський із весни 2014-го до весни 2015 року приїздить до своїх численних українських родичів: Львів, Одеса, Київ, Донецьк, Севастополь. Відвідує матір, тіток, племінників, діда, кузенів. Із кимось спілкується. За кимось лише спостерігає, фіксує на відео. У кадрі часто – теленовини, передвиборні ролики політиків, персонажі обговорюють гарячі новини. Але ця історія не про політику, а про те, як глобальні події розкололи родину. Навіть рідні сестри не хочуть більше спілкуватися.
"Українські шерифи", реж. Роман Бондарчук, Україна, 2015. "Фестиваль фестивалів"
– Це стрічка з дуже колоритними героями – Віктором і Володимиром. Вони патрулюють своє село Стару Збур'ївку на Херсонщині. Обом за 40. Шановані члени громади, мають "Жигулі" яскраво-жовтого кольору, в яких, наче американські шерифи, вирушають рятувати односельчан. Залагоджують конфлікти, розбороняють бійки, шукають зниклих безвісти, приймають скарги громадян на сусіда-сепаратиста, на чоловіка, який завів у сараї анаконду, на хабарників і крадіїв. На екрані – портрети типових українців, які починають усвідомлювати свої права й наважуються на кроки, з яких складається сучасна історія країни.
Коментарі