Лінія розколу України сильно посунулася на схід. Сьогодні вже у Дебальцевому "бандерівці"

 

12 книжок, що вийдуть 2015 року

Дмитро і Віталій КАПРАНОВИ, "Забудь-річка", "Зелений Пес", Київ

– Якщо один наш дід – ворог народу, інший – червоноармієць, тоді чиї ми внуки? Вирішили написати про це книжку і розібратися, як ставитися до минулого нашої нації. У майбутньому виникне така ж проблема. Тільки один дід воюватиме в українській армії, інший – за ДНР-ЛНР. Зараз лінія розколу України у війні за незалежність сильно посунулась на схід. У Другу світову вона проходила на Поділлі. Сьогодні вже у Дебальцевому "бандерівці", – каже 47-річний Дмитро Капранов. Із братом Віталієм дописують роман із робочою назвою "Забудь-річка". Всі історичні епізоди взяли зі спогадів бійців УПА, дивізії "Галичина" і Червоної армії. – Поставили собі задачу – нічого не вигадувати. Щоб написати про дивізію "Галичина", треба спочатку розібратися, у якої зброї була яка ручка. Інакше не повірять.

Михайло БРИНИХ, "Шидеври вкраїнської літератури. Хрестоматія доктора Падлючча. Том 2", Laurus, Київ

– Сю книжку доктор Падлюччо пише разом із неізвєсною мертвою людиною, чий череп стоїть щаз поруч, на столі. Його приятно гладити, цокать нігтями по швах мєжду костями, виписувати йому репани за особо удачні метафори, вставлять у зуби цигарку", – розповідає про роботу над другим томом "Шидеврів вкраїнської літератури" у своєму Facebook Михайло Бриних. Череп автору на 40-річчя подарував лідер гурту "Кому Вниз" Андрій Середа. – Ми обмінюємося попелом, сміємося з крові та іншого тлінного продукту, зі всього цього безтолкового багацтва плоті. Мій Йорік поділяє всі мої уподобання. Він починає ширше усміхатися, када я курю і бухаю. А ше када я пишу про класичну вкраїнську літературу. Хтозна, може він теж колись її писав. Нарост при основі його носа на це сильно натякає. ­Карочі, ми пишемо разом. Він – з погляду поки що мертвих, я – з погляду тимчасово живих.

Джон МЕДІНА, "Закони мозку: для вас і дитини", "Наш Формат", Київ

– Заохочуйте зусилля, а не IQ. Досягнення йдуть від великих зусиль і не обов'язково пов'язані з високим рівнем інтелекту, – радить батькам американський біолог Джон Медіна. Наводить приклад англійської перкусистки Евелін Гленні, яка 1989-го отримала "Ґреммі". – Гленні втратила слух 12-річною. Тож вона клала руки на стіни класу, щоб відчути вібрацію, коли грали її вчителі музики. Народившись з абсолютним слухом, вона змогла перекласти на музику ті грубі звуки, які відчуло її тіло. Часто виступає на сцені босоніж, кажучи, що це допомагає їй відчувати музику. Геній Гленні – у рішучості й затятості. Це видно з її відповіді репортерові, що розпитував про втрату слуху: "Якщо ви хочете знати про глухоту, вам слід узяти інтерв'ю в лікаря. Моя спеціальність – музика.

Юрій ФЕЛЬШТИНСЬКИЙ, Михайло СТАНЧЕВ, "Третя світова: Битва за Україну", "Наш ­Ф­ормат", Київ

– Росія – велика бензоколонка і газове сховище, – стверджують історики Юрій Фельштинський та Михайло Станчев. Перший був радником тепер покійного олігарха Бориса Березовського, другий – МЗС України. ­Досліджують, чи переросте нинішня гібридна війна Кремля у Третю світову. – Якщо російські нафту і газ купують – гроші у Росії є. Якщо їх не купують, або купують, але не у Росії, – грошей у Росії нема. Це банальна істина. Вся історія газової війни Росії проти України це доводить. Якби у Росії були гроші на війну проти України, вона не шантажувала б припиненням поставок газу. А просто зупинила б їх – першого ж дня, вже в березні, коли анексувала Крим.

Андрій КОКОТЮХА, "Вогняна зима", "Клуб сімейного дозвілля", Харків

– Гасло екс-прем'єра Азарова "не треба скігліті" нині дуже актуальне. Ми, звичайно, переможемо, – каже письменник Андрій Кокотюха. Планує написати роман "Вогняна зима", присвячений Майдану. Початок роботи над ним переніс на весну 2015-го. – Щоб почати мислити не новинами, а художніми образами. Бо читачі скажуть, що це спекуляція на злобу дня – і матимуть рацію.

Поліна ЖЕРЕБЦОВА, "Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004", "Клуб сімейного дозвілля", Харків

– Я дуже співчувала вам, коли ви були в ув'язненні. Вважала винесені вам вироки несправедливими, політичними, – написала у відкритому листі до Михайла Ходорковського російська письменниця Поліна Жеребцова. З 2013-го через свої політичні погляди живе у Фінляндії. – Але ви в інтерв'ю сказали: "Путін не слабак. Я готовий воювати за збереження Північного Кавказу у складі Росії. Це – наша земля, ми її завоювали!" Подумайте, адже вам доведеться розділити відповідальність за ті воєнні злочини.

Народилася я на Кавказі, в місті Грозному. Коли мені було 9, місто оточили кільцем російські танки – і будинки стали перетворюватися на руїни і тлін разом зі своїми мешканцями. По вашому будинку стріляли з танка, пане Ходорковський? По моєму – стріляли. Горіли верхні поверхи, і діти кричали від болю. Почитайте мій щоденник. Почитайте, як нас завойовували. Як ми ховали сусідів, убитих під обстрілом, заздалегідь закривши могили гілками, щоб голодні собаки не розшматували покійних. Ви все ще хочете цілісності з такою Росією? Я не хочу. І мені не потрібно її громадянство. Я соромлюся його, як ганебного рабського тавра.

Чак ПАЛАГНЮК, "Бійцівський клуб-2", серія коміксів, Dark Horse Comics, США

Бійка з однолітками в літньому таборі надихнула американського письменника з українським корінням Чака Палагнюка написати роман "Бійцівський клуб". Через 19 років автор видасть продовження книжки у форматі коміксів. Шлюб Джека з Марлою у кризі. Раптом викрадають їхнього 9-річного сина. "Історія буде, звісно, темна і брудна", – каже автор. Серія із 10 книжок вийде в одному з найбільших незалежних американських видавництв коміксів – Dark Horse Comics.

Антін МУХАРСЬКИЙ, "Легенда про Квітозавра", Український культурний фронт, видавництво "Наш формат", Київ

150 ілюстрацій створить художник Євген Матвієнко для дитячої книжки Антіна Мухарського "Легенда про Квітозавра". Казкову гостросюжетну книжку 46-річний шоумен написав 13 років тому.

– Десь у печерах на Дніпровських пагорбах спить звір – волошкова Квітозавриха, у якої є яйце. Це символ народження нової України, яка спала, а тепер прокинулась, – розповідає Мухарський. – З нею починаються пригоди. Її хочуть знищити, забрати яйце – усе те, що відбувалося з нами і призвело до наших революцій. Інший герой казки – професор заврології Чудлик. Це уособлення правдивої, чесної української інтелігенції. А самі квітозаври, за сюжетом, зникли з нашої землі внаслідок ворожого вторгнення. Це прямий натяк на те, що з нами поруч живе дуже небезпечна держава. Її хамські звички часто примушували українців справді ховатися в печери.

Валерій ЧЕРЕДНИЧЕНКО, "Про філателію всім", "Смолоскип", Київ

– 5 копійок коштувала марка для простого листа в межах України 1990-го, а за чотири роки її ціна зросла до 500 карбованців. Найдинамічнішим був 1993-й, тарифи змінювалися чотири рази: 3, 9, 27 і 100 карбованців, – згадує філателіст Валерій Чередниченко в першому українському посібнику з колекціонування марок. Книжка – це водночас спогади й історія вітчизняної філателії. – Перші українські марки надрукували влітку 1918-го в Києві та Одесі. Ілюстрували їх Георгій Нарбут і Антін Середа. За менш як три роки їх стало стільки і такої якості, що німецький філателіст Гейнріх Келєр проголосив: "Україна – це золото!"

Віктор НЕБОРАК, "NeБоrok DVA", "Лілея НВ", Івано-Франківськ

– Коли репом в Україні ще не пахло, я вже його читав у Канаді, – згадує львівський поет Віктор Неборак подорож 1992-го. – Раз мене завели до літературного кабаре в Едмонтоні й запропонували почитати щось. Я декламував вірш "Королева дебілів". Він дуже ритмічний, фактично реп. Раптом почув із глибини залу стук індіанського бубна. Це драматург Флойд Фавел із племені сіу вирішив підіграти мені. Підходили ще якісь музиканти й пропонували записатися. Це додало впевненості, бо я абсолютно тверезо ставлюся до своїх голосових можливостей. Але якщо з вокалом у мене не все в порядку, то з ритмом – усе нормально. Вже у Львові зібрали "Неборок", виступали, їздили записуватися у Варшаву. На басу грав Всеволод Дячишин з "Плачу Єремії", на гітарі – Роман Чайка з "Мертвого півня", Тарас Чубай – на перкусії. З нами навіть Руслана Лижичко співала. Не була ще великою зіркою і старанно ходила два місяці на репетиції. На фестивалі "Альтернатива" у Львові мали виступати напівоголені і розфарбовані. Може, Руслана відчула, що доведеться роздягатися, і втекла.

До збірки "NeБоrok DVA" ввійдуть вибрані й нові вірші письменника. Книжку продаватимуть разом із новим альбомом музичного проекту поета "Неборок".

Юрій ВИННИЧУК, "Ги-ги-ги", "Фоліо", Харків

Історії з чорним гумором Юрій Винничук написав у 1970–1980 роках.

– У книжці є таке, що в ті часи могли потрактувати як антирадянщину. Тому багато чого зашифровував або писав алегорично. Наприклад, оповідання "Острів Зиз". Воно про острів з лайна: "Весь острів – це, власне, лайно на лайні, яке залайнячило лайно доісторичне і в результаті з'явився суто гівняний острів з гівняним пейзажем гівняного кольору. Цікаво, що й небо вгорі над островом типово гівнячкового кольору. Дуже хутко я зрозумів, що коли тут гівном є все, то гівна, фактично, нема. А якщо гівна нема, то це – найдосконаліша територія на планеті".

Оповідання "Ги-ги-ги" переклали 12 мовами. Неперекладною виявилася сама назва, що імітувала ідіотський сміх. Такого "ги-ги" ніде нема. Чехи переклали "ха-ха-ха", росіяни – "хи-хи-хи", а в Америці назвали "Max and My", – розповідає Винничук.

Володимир ЛИС, "Країна гіркої ніжності", "Клуб Сімейного Дозвілля", Харків

– 1939-го ім'я Даздраперма в Україні мали 749 жінок, – розповідає волинський письменник 64-річний Володимир Лис. Так зватимуть героїню його нового роману. – Це скорочене від "Да здравствует первое мая". Дуже мало хто залишив собі його після війни, але моя героїня не відмовилася від свого імені. Вона – донька визначного радянська діяча. Його репресують, і їй доводиться пройти крізь пекло будинку для дітей ворогів народу. Потім вона опиняється у Західній Україні й зустрічається з повстанцями.

Описую ще дві жіночі долі. Віталія – зразкова київська школярка, що любить поезію, закохуєть­ся у кримінального авторитета на прізвисько Емір. Третя історія – про Олесю, що зустріла своє кохання на помаранчевому майдані 2004 року. Це було дуже модно в той час – рекламували історії, як зародилася сім'я на Майдані. Я проаналізував подальші долі кількох таких пар на Волині. Вони швидко розпадалися, бо, крім ідеї, їх нічого не поєднувало.

30 глядачів сходять за лаштунки театру

Три театральні прем'єри 2015 року

Вистава "Баба Пріська", Молодий театр, березень 2015

– Коли вийшла з декрету, одразу дали роль мами в одній виставі. Сміялася: варто ще раз піти в декрет – і отримаю роль баби. А вийшло, що і декрет не знадобився, – розповідає актриса Ірма Вітовська, 40 років. Виконає роль баби Пріськи в однойменній виставі столичного Молодого театру. Прем'єру планують на березень. – Це не просто баба Пріся. Це – вибух усього, що накопичилося в нашому народі. Павло Ар'є написав цю п'єсу, передчуваючи Майдан. Там є енергетичний згусток непокори, бажання справедливості, самоорганізації. Усе, що бачили під час Революції гідності.

– Бабка не одну владу пережила – пристосовувалася, але залишалася собою. У ній органічно поєднуються християнство і язичництво. Вона – така собі отаманша, дідо-баба. ­Найважче дається момент, коли Пріська сипле прокльони в бік правоохоронних органів. Павло кинув у п'єсу все накипіле – свавілля влади, беззаконня. Але зараз багато міліціонерів воюють в АТО. Тому цей епізод треба зіграти обережно.

Вистави "Подорож-95", "Ерік XIV", Театр ім. Івана Франка

– Ні до чого хорошого не готуємося, – каже художній керівник Національного театру ім. Франка 55-річний Станіслав Мойсеєв. – Що може бути нового в умовах дуже поганого фінансування? Театри обклали такими податками, що не можемо зароблені гроші використати на розвиток. У країні весь час то криза, то війна.

Першою в новому році глядачі побачать виставу "Подорож-95". Точніше, не побачать, а візьмуть безпосередню участь. Вона у формі екскурсії по театру і його закуліссю. Старші актори розкажуть історію закладу та різні цікаві випадки. Вистава йтиме у суботу й неділю, одночасно вирушити на екскурсію зможуть до 30 осіб.

Наприкінці лютого буде прем'єра спектаклю "Ерік XIV" Августа Стріндберга. Про цю постановку говорили з Богданом Ступкою 2011-го. Вона дуже резонує з сучасним життям в Україні. У Швеції кількасот років тому були ті самі проблеми у відносинах суспільства і влади, що маємо зараз ми.

×