63 роки виповнилося найвпливовішому французькому журналу про кіно Les Cahiers du cinеma. Один із його постійних авторів Жан-Філіпп Тессе в липні відвідав Одеський кінофестиваль
Перехоплюю Жана-Філіппа Тессе між залами одеського кінотеатру "Родина". Він, не додивившись четверту стрічку за день, поспішає на п'яту. Попереджаю, що це інтерв'ю – не тільки для сінефілів
Олександра Довженка у Франції вважають радянським чи українським режисером?
– Вау, це точно інтерв'ю для звичайних людей? У вас Довженко такий же відомий, як Спілберг? – сміється Жан-Філіпп. – Французькі сінефіли не можуть похвалитися таким детальним знанням радянського кіно. Ми Довженка любимо, але в такі нюанси не вдаємося. Тож для нас він скоріше російський режисер.
Критики досить обережно ставляться до визначення "геній". Кого ви могли б сьогодні назвати генієм кінематографа?
– Так, тут варто бути дуже обачним. Бо якщо розібратися до кінця, ніхто з нас не є генієм. Сходу назвав би Жан-Люка Ґодара. Та він ще не помер (режисерові 83 роки. – "Країна"), тож не можу. Можливо, це Девід Лінч – хоча він теж ще працює. Алан Рене помер не так давно (режисера фільму "Хіросіма, любов моя" не стало у березні 2014-го на 92-році життя. – "Країна"). Геній – це той, хто випереджає час, робить щось радикально інше. Але для підлітка генієм може бути хтось із кумирів, та коли він підросте, ставлення зміниться. Ґодара можна зарахувати до геніїв, бо все життя знімає фільми так, як ніхто до цього. А от Алан Рене робив так далеко не завжди. Проте його "Хіросіма, любов моя" – абсолютно геніальна стрічка, що набагато випередила свій час. Сергія Ейзенштейна можна назвати генієм, а от Довженка – дуже-дуже важливим кінематографістом.
У другій половині ХХ століття кіно у Франції було не просто мистецтвом, а релігією. Про яку країну сьогодні можна сказати те саме?
– Під час прокату фільм "Хіросіма, любов моя" Алана Рене подивилося 2,5 мільйона французів. Сьогодні один режисер не в змозі зібрати таку численну аудиторію. Адже зараз у прокат виходить значно більше стрічок – щотижня у кінотеатрах з'являються близько 15 прем'єр. Певним чином кіно є релігією для Індії. Більш-менш це можна сказати і про будь-яку розвинуту країну Європи – там скрізь знімають немало стрічок. Але Франція відрізняється унікальною системою фінансування кінематографа (11% вартості кожного проданого квитка йде у фонд розвитку французького кіно. – "Країна"). Париж – світовий лідер за кількістю кінотеатрів на душу населення (один кіноекран припадає на 2,3 тис. парижан. – "Країна"). Франсуа Трюффо колись сказав, що у кожного француза є дві професії: перша – чим він заробляє на життя, а друга – кінокритик. У будь-якій паризькій кав'ярні обов'язково почуєте, як за сусіднім столиком обговорюватимуть кіно.
Французька нова хвиля у 1950-х здійснила революцію у світовому кіно. Чи можна назвати сучасну румунську нову хвилю таким же переворотом?
– Не називав би її революцією, адже в Румунії просто з'явилося нове покоління режисерів. Вони не зробили жодних засадничих змін у світі кіно. Клод Лелюш дав колись досить дурнувате, але точне визначення: французька нова хвиля була революцією операторів. Адже з'являлися камери, які дозволяли знімати по-новому. Кінематографісти вже не були прив'язані до студійних павільйонів, а могли брати обладнання з собою й фільмувати просто на вулиці. Лелюш підкреслив: це була революція перш за все в технічному підході до кіно.
Перехід до цифрового – це подібна революція?
– Так, з плівки показують усе менше картин. Крім того, фільми вже не прив'язані до кінотеатрів. Тепер кіно часто переглядають просто з телефона – і в цьому також проявляється революція.
2 
35413
Коментарі