Як уберегтися від носорога

Серед столичних прем'єр нового театрального сезону звертає на себе увагу спектакль "Яма – глибока, люди – прадавні" в театрі "Золоті ворота". Цей театр торік очолив молодий і заповзятливий режисер Стас Жирков. Він стартував дуже впевнено, навіть самовпевнено, афіша рясніє новими іменами режисерів і драматургів, прем'єри виходять часто, у театру з'явилися самовіддані молоді фанати.

"Яма – глибока…" поставлена за п'єсою Миколи Гумільова "Полювання на носорога", що написана на початку громадянської війни в радянській Росії. У Гумільова цей мотив надто прозорий: на сцені – доісторичне африканське плем'я, всередині якого кипить міжусобиця. Більшовики розстріляли Гумільова, а його п'єсу довго не ставили. Але кілька років тому вона раптом актуалізувалася на московських і пітерських сценах. Можливо, в тім було неусвідомлене передчуття нинішніх подій. Та й у нас, у Криму, п'єсу ставили позаторік, незадовго до анексії. Коли в режисера вистави Динари Ахтемової запитали, чому обрано саме цей твір, вона відповіла: "Бо Гумільов любив Африку, а я її теж люблю". Нині, звісно, запитань "чому?" ні в кого не виникає.

 

Тепер у Києві спектакль поставили двоє молодих режисерів: Антон Романов, який раніше працював у Криму, та Олександр Маншилін. Те, що в них вийшло, називається "пластична драма". Вона легка, барвиста, динамічна й триває всього 50 хвилин. У репертуарі "Золотих воріт" це, можливо, найменш соціально-навантажена постановка. Тут панує атмосфера чистої гри. Коли у вас на виході з театру запитають, як вони грали, ви відповісте: "Вони грали весело!" Це здається неймовірним, адже вистава, так чи інакше – про війну. В тім-то й секрет привабливості постановки: її творці дуже точно відчули, що на тлі справжньої війни імітувати на сцені війну, нехай навіть прадавньо-африканську, буде убогою неправдою, якщо не блюзнірством. Власне, ці актори й розповідають нам не "про війну", а про себе самих, про своє захоплення улюбленою професією. Про те, що насправді війна минуща, а мистецтво таки вічне. В тім є несподіваний заряд доброго оптимізму.

Можливо, "Яма…" не те, що можна назвати програмною виставою цього театру. Але тут все-таки проглядається певний мистецький маніфест. Певна позиція артистів щодо нашої дійсності, непевної й тривожної. І це заявлено від самого початку: сцена відкрита, перед публікою виходить актор Віталій Ажнов і каже, що він сьогодні не бере участі у виставі, йому просто доручено представити персонажів та розповісти про декорації. Яких насправді на сцені нема. Актор читає все це з папірця, і так старанно демонструє свою "незайнятість", що це вже саме по собі має дуже комічний вигляд. Але в цьому є ще й явний серйозний підтекст. Це ніби натяк. Мовляв, ось вам сюжет про нерозумних людей, які дозволили затягнути себе в глибоку яму. Але майте на увазі: що б там не діялось у тому сюжеті, найважливіше – залишатися собою. Це врятує вас від будь-якого носорога.

×