вівторок, 20 грудня 2016 15:09

Без музики солдати перетворюються на машини для вбивства

10 років створює рідкісні народні інструменти київський майстер 53-річний Вадим Вікснін. За цей час зробив три торбани, шість кобз, п'ять бандур, 21 колісну ліру, чотири рилеї, пару цимбалів, столові гуслі, домру. Виконує замовлення для музикантів з усього світу. Цікавиться класичним застосуванням українських старовинних інструментів. Розповідає про деякі з них, які виготовляє сам

Колісна ліра

Працював столяром на київській меблевій фабриці, щоб якось годувати велику сім'ю. Познайомився з одним контрабасистом. Він запропонував зробити колісну ліру. Спробував. Так почав цікавитися народними інструментами. Досліджував старовинні традиції музикування. Почав отримувати багато замовлень.

Колісну ліру багато народів вважають своїм традиційним інструментом. Має різні назви: харди-ґарди – в Англії, ліра корбова – у Польщі. В Україні на ній виконують не тільки сумні пісні, а й жартівливі.

Є чимало подібних до неї інструментів. У росіян – "донський рилей". Але це був український інструмент "реля". В нього дві струни – відповідно ноти "ре" та "ля". Прізвище російського поета-декабриста Кіндрата Рилєєва пішло від його назви.

Ліра, як і всі автентичні інструменти, адаптована під ліву руку. Напевно, цей світ був колись створений для шульги. Нещодавно для одного столичного музиканта вперше зробив ліру під праву руку. Він піаніст, йому так зручніше грати.

Ціна виготовлення колісної ліри коливається від 700 до 1,5 тисячі доларів.

Дерево по-різному реагує на фази місяця. Тому в роботі дуже залежний від повні. Вона підсилює внутрішній рух у дереві – як і в людини. Сік починає "ходити". У цей період добре робити шліфовку. Також корисно пограти наживо на інструменті при повному місяці.

Автор: Тарас Подолян
  Вадим ВІКСНІН, 53 роки. Народився у Челябінську, Росія. Мати – артистка оригінального жанру, батько – скрипковий майстер. Закінчив Челябінське музичне училище по класу ударних інструментів. Стажувався на Свердловській фортепіанній фабриці. Виготовляти інструменти почав у дитинстві, в майстерні батька. Працював 20 років настроювачем фортепіано. У Києві живе з 1998-го. Викладав гру на ударних інструментах. Член Все­української музичної спілки й Асоціації майстрів-­художників із виготовлення струнно-смичкових музичних інструментів. Із 2006 року створює автентичні інструменти. Майстерня займає одну з п'яти кімнат помешкання, наданого столичною міськрадою. На виробах Вадима Віксніна ­грають в Австралії, Франції, США, Німеччині, Росії. Дружина Оксана – ­художниця. Мають п'ятеро дітей. Старша донька Тетяна живе за кордоном. У Києві мешкають 18-річна Марія, Дарина, 15 років, Святослав, 12 років, та 10-річна Анастасія. Усі навчаються музики. Грають на інструментах батька. Виготовив унікальний торбан для доньки Марії. У серпні цього року інструмент викрали з квартири разом із рилеєм
Вадим ВІКСНІН, 53 роки. Народився у Челябінську, Росія. Мати – артистка оригінального жанру, батько – скрипковий майстер. Закінчив Челябінське музичне училище по класу ударних інструментів. Стажувався на Свердловській фортепіанній фабриці. Виготовляти інструменти почав у дитинстві, в майстерні батька. Працював 20 років настроювачем фортепіано. У Києві живе з 1998-го. Викладав гру на ударних інструментах. Член Все­української музичної спілки й Асоціації майстрів-­художників із виготовлення струнно-смичкових музичних інструментів. Із 2006 року створює автентичні інструменти. Майстерня займає одну з п'яти кімнат помешкання, наданого столичною міськрадою. На виробах Вадима Віксніна ­грають в Австралії, Франції, США, Німеччині, Росії. Дружина Оксана – ­художниця. Мають п'ятеро дітей. Старша донька Тетяна живе за кордоном. У Києві мешкають 18-річна Марія, Дарина, 15 років, Святослав, 12 років, та 10-річна Анастасія. Усі навчаються музики. Грають на інструментах батька. Виготовив унікальний торбан для доньки Марії. У серпні цього року інструмент викрали з квартири разом із рилеєм

Скрипка

Традиційний народний інструмент у Польщі, Румунії, Угорщині, Білорусі.

У нас скрипка популярна лише в кількох регіонах. У давній Русі був інструмент "гудок". Його можна вважати прародичем скрипки в Україні. Сучасний вигляд отримала у ХVІ столітті. Класична має чотири струни. Найліпшими її майстрами вважають італійців.

Скрипки виготовляли мої батько, дядько і прадід. Зробити її коштує щонайменше тисячу доларів.

Від свого дядька дізнався про рідкісний інструмент "сука". Бачив його в Сибіру. Подібний до скрипки. Але струни не притискаються до грифа, а лише перетискаються нігтем. Суку виготовляють переважно в Польщі.

Цимбали

Струнно-ударний інструмент. Конструкція нагадує столові гуслі. На таких навчали в духовних семінаріях за часів гетьмана Івана Мазепи. На гуслях грали пальцями по струнах.

У цимбалів – дерев'яний корпус. Струни натягнуті горизонтально. В Україні є два види. Бурдонові – невеликі, на них грають прутиком. І мелодичні – більші, грають спеціальними паличками. Поширені на Гуцульщині.

На військовій гравюрі ХІХ століття "Піснь Перемоги" зображені козаки, що повертаються з походу. Бачимо там торбани, литаври, подібні до лютні інструменти, а також цимбали. Війську треба підтримувати дух. Без музики солдати перетворюються на машини для вбивства.

Кобза і бандура

Лютню, за однією з версій, привезли запорожці – із Франції. Так в Україні зародилися інші струнні інструменти. Козака Мамая завжди зображували з кобзою. На тих картинах зустрічаємо кілька різновидів інструмента. З різним корпусом, із рейками, у формі лютні, гриф буває дещо коротший або довший. Художники малювали кобзу на свій смак. Дофантазовували.

У 1930-х мінкульт СРСР розподілив "офіційні" народні інструменти по всіх республіках. Україні дали бандуру.

Зараз вона переважно асоціюється з козаками. Але в часи Запорізької Січі її ще не було. З'явилася наприкінці XVIII століття. Була кобза – різновид турецьких удів.

Думаю, бандура пішла і від торбана. Його вважають водночас українським і польським інструментом. В історичній літературі пишуть, що його створив польський монах з Ясної Гори. Але деякі науковці вважають, що торбан винайшли українці. За польського короля Сигізмунда ІІІ (жив у 1566–1632 роках. – Країна) була ціла капела торбаністів-козаків. За ­Петра І з України відсилали півчих і музикантів у Росію. Тоді музична культура була в нас на найвищому рівні.

Прадід мав цілу колекцію бандур. Моя бабуся Марія Кіндратівна Шевченко, 1911 року народження, почала виступати на сцені в 4 роки. У мене збереглася її бандура. Інструмент на повноліття їй виготовив майстер Олександр Корнієвський із Чернігова.

Торбан

Намальований на 10-гривневій купюрі. На ньому грав Іван Мазепа. Майбутній гетьман виховувався при польському дворі. Це був інструмент знаті й вищого світу.

Сучасна гітара пішла від торбана. Їхні механізми дуже схожі. На торбані було два види настройки – для народної й авторської, тобто класичної музики. На ньому виконували твори Баха, Гайдна, Моцарта.

На торбані рівне офарблення звуку. У його супроводі виконували героїчні думи. Але не співали страждальних пісень і плачів.

На одному з концертів зустрів режисера Артема Сенчила. Майже 10 років тому він захотів зняти фільм "Символ" про Мазепу. Попросив мене змайструвати торбан. Я ­виготовив три.

Один – копія інструмента гетьмана, за історичною літературою. Зробив її із чорного дерева і палісандра (деревина кількох порід тропічних дерев; буває темно-червона, шоколадно-бура, світло-жовта. – Країна) – із білими вставками зі слонової кості й гербом.

Із другим донька вступила до університету культури. Грала на острові Хортиця в Запоріжжі у козацькій церкві.

Для останнього торбана неможливо було знайти струни в Україні, тому їх зробили в США. Вони довші й товстіші, ніж гітарні, їхній натяг слабший, а канитель (додаткова обвивка струни, що накручується довкола її осереддя. – Країна) – подвійна.

Колісна ліра прийшла з Мавританії

Михайло ХАЙ, 70 років, завідувач відділу етномузикології Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського:

– Сучасні майстри роблять кобзарські інструменти без гарантії на автентичність. Найстрашніше – коли модернізують їх. Кожен воліє придумати щось нове. В результаті виходять не автентичні, а авторські інструменти того чи іншого майстра.

У нас є музеї класичних і стародавніх інструментів. Однак у музеї музичного мистецтва на території Києво-Печерської лаври – космополітична концепція. Все змішали до купи – священицькі, панські, міські, сільські та "вдосконалені" сучасністю інструменти. Всі мають автентичні назви, але виглядають страхітливо. Наприклад, існують кобзи-мутанти. Заплющуєш очі – й чуєш від них звучання домри або гітари.

За СРСР державним коштом закуповували тисячами екземплярів домри, балалайки, гітари й мандоліни. Завозили в сільські клуби. Ця псевдонародна музика витісняла цимбали та інші традиційні інструменти України. "Какая песня без баяна" – типово радянський стереотип.

Традиційний інструментарій має консервуючу функцію – зберігає чисту автентичну музику й робить її основою естетики.

Існує думка, що всі наші інструменти запозичені. Але етнограф Гнат Хоткевич довів: вони мають місцеве походження. Виняток – колісна ліра. Вона пройшла шлях від Мавританії через Португалію, Іспанію, Білорусь – аж на українські землі. Московити приписали собі ліру як народний інструмент.

Зараз ви читаєте новину «Без музики солдати перетворюються на машини для вбивства». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 35413
Голосування Які умови миру і зупинення війни для вас прийнятні
  • Відмова від Донбасу, але вивід військ РФ з усіх інших територій
  • Замороження питання Криму на 10-15 років
  • Відмова від Криму і Донбасу за умови надання гарантій безпеки від Заходу щодо всіх інших територій
  • Зупинка війни по нинішній лінії фронту
  • Лише повне відведення військ РФ до кордонів 1991-го
  • Ваш варіант
Переглянути