Рік ми чули різні і часто протилежні позиції щодо енергетичного вугілля від президента Петра Порошенка, голови Нацкомісії з державного регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг Дмитра Вовка, міністра енергетики Ігоря Насалика.

Вовк пояснював запровадження ціни Роттердам+ у тарифи на електроенергію недоступністю вугілля із зони АТО та необхідністю незалежності від тимчасово неконтрольованих територій (із квітня 2016 року тариф на електроенергію встановлюється за ціною імпортного вугілля у європейському порту плюс вартість його доставки в Україну. — ГПУ).

Проте через 10 місяців після введення в тарифи ціни імпортного вугілля, що нібито мало забезпечити незалежність, прем'єр Володимир Гройсман заявив: альтернативи постачанню вугілля з окупованих територій немає. Чи справді це так? Ні. Нам потрібно близько 9 млн т на рік вугілля антрацитної марки. Замістити їх можна.

По-перше, переобладнавши станції з антрацитної марки на газову. Найпростіше це зробити на двох блоках Зміївської ТЕС. Це мінус 1 млн т вугілля марки "А". На це потрібно шість місяців. Обіцяли зробити 2016-го. Нова обіцянка — виконати цьогоріч.

У нас є так званий Бурштинський енергетичний острів. Він від'єднаний від енергетичної системи України і з'єднаний з європейською. Є технічна можливість "розвернути" в систему України три блоки Бурштинської ТЕС. Вони працюють на марці "Г". Це ще мінус 1,5 млн т вугілля марки "А".

Щодо імпорту. За рік портова інфраструктура дозволяє перевалювати 5 млн т вугілля марки "А". Імпортувати можна з Південноафриканської Республіки, США, Австралії, В'єтнаму, Китаю. Тариф у квітні-травні 2016 року дозволяв купувати вугілля по 55–60 доларів. У портах Туреччини воно коштувало 50–52. Можна було закуповувати імпорт, але цього не зробили. Однак за менеджерські помилки компаній не повинні платити споживачі.

Вугілля — лише ресурс для виробництва електроенергії. Можна імпортувати й готову. Але у нас це неможливо — ринок закритий регулятором. Навіть якщо імпортувати електроенергію тільки з ­Європи, без Росії, можна замістити 2 млн т вугілля. 2016-го оптова ціна електро­енергії у ЄС була нижчою, ніж в Україні.

Сумарно з цими заходами можна замістити 9,5 млн т антрацитного вугілля — понад річну потребу.

Це потребуватиме фінансових ресурсів. Але торік усі українські споживачі додатково заплатили за формулою Роттердам+ понад 10 млрд грн. Вони мали піти на формування незалежності від зони АТО. А куди пішли? Сумна реальність така, що за три роки у нас не збудована незалежність від постачання вугілля із зони АТО. І наступні місяць-півтора окуповані території — єдиний реальний варіант постачання вугілля марки "А". Хоча ми вже й заплатили зростаючими тарифами за енергетичну незалежність. Хто за це відповість?

×