За півтора року роботи у Верховній Раді переконався — у вищих ешелонах влади не розуміють проблем села і селянина. Більше того, не хочуть знати їх. Політикам і чиновникам селяни потрібні як виборці під час голосування, як землевласники-орендодавці, як безправний об'єкт поборів — і все.
Так було завжди. Ситуація не змінилася на краще й в останні два роки. Більше того, законодавство щодо селян погіршилося, а деякі реформи загрожують знищенням села як середовища існування третини українців і селянства як соціальної категорії населення. Йдеться не лише про малі села, а й про середні й великі. Це може стати наслідком так званої децентралізації.
Правильна розшифровка цього замиленого штампу така — децентралізація повноважень органів влади. Тобто передача значної частини їх, зокрема податків, від державної влади органам місцевого самоврядування. За усталеним виразом — на місця. Це було б відновленням історичної справедливості, оскільки повноваження свого часу узурпувала державна влада.
Це дуже потрібна реформа, якби робили відповідно до її суті. Але це означало б, що державний чиновник сам собі "перекриває кисень", позбавляє себе варіантів "заробітку". Чи можливо таке? Ні. Тому з "децентралізацією" починаються метаморфози. Виявляється, для набуття повноважень, які дозволять органам місцевого самоврядування бути фінансово самодостатніми, майже всі вони мають самоліквідуватися.
У першу чергу це стосується сільрад — найбільш численного й демократичного органу місцевого самоврядування. А самоліквідація або, як її називають демагоги, "добровільне об'єднання громад", — зовсім інша реформа — реформа самоврядування. Адже призводить до різкого, у десятки разів, зменшення кількості місцевих рад, головним чином — сільських: найчисленніших і найближчих до людей.
"Децентралізація" обертається масовим знищенням сільрад. А це — найкоротший шлях до деградації і зникнення села. Не стане сільради — слідом за нею щезнуть школа, дитсадок, ФАП, клуб, а там — і саме село.
Без сільрад не буде й самоврядування. Бо ті монстри "децентралізації", що задумали створити в районах замість десятків сільрад, будуть уже не органами самоврядування, а слухняними місцевими філіями державної бюрократії — що насправді й потрібно "реформаторам".
Про це "батьки децентралізації" та їхні посіпаки-"грантоїди" говорять неохоче. Напевне, розуміють — шкодять. Тому для "добровільного" об'єднання громад вигадали поважну причину. Мовляв, вони фінансово неспроможні, адже громади малі, штати сільрад роздуті, а доходів — нема.
Цю аргументацію я називаю логікою бандита, який до нитки обібрав людину та ще й дорікає їй: ти — злидень, у тебе нема нічого.
Тільки тому сільради зараз бідні, а з ними й села, що держава позбавила їх джерел доходів. І коли навесні 2014 року Петро Порошенко та його команда заговорили про децентралізацію, кращої агітації для селянина не треба було — з'явилася надія на відновлення справедливості й відродження села.
Але стався облом. До того ж крутий. Бо з усього видно: концепція реформи місцевого самоврядування, що лежить в основі "децентралізації" й відповідно до якої півтора року поспіль обласні й районні державні адміністрації чинять шалене зловживання адмінресурсом, тиснуть на сільських голів із метою прийняття "через не хочу" рішень щодо "добровільного" об'єднання громад за нафальшованими 2015 року перспективними планами об'єднання, це — не безневинна помилка. Це — умисна жорстка антиселянська позиція. Називаю її злочином національного масштабу.
Йдеться про ліквідацію сільрад, а подекуди — селищних, міських і навіть районних рад. Натомість через коліно створили ради штучних велетенських об'єднаних територіальних громад. Це — свідома мета авторів шахрайської "децентралізації влади через централізацію самоврядування". Влада від неї вперто не хоче відмовлятися.
Вочевидь, хтось не дозволяє. В іншому випадку вже мало б дійти — діяти всупереч народним масам, ще більше погіршувати їх і без того тяжке становище, провокувати соціальну напругу під час війни і глибокої кризи — згубно для країни. Це найкоротший шлях до масових протестів і навіть до сепаратизму.
Не кажучи вже про те, що одним радам передавати повноваження (тим, хто об'єднався), а іншим — ні (хто не хоче об'єднуватися). Це незаконно, антиконституційно. Це зловживання владними повноваженнями, грубий адміністративно-економічний тиск, а не добровільність. Це означає: хто слухняний і йде куди скажуть, хоч у прірву — тому даємо жити, а хто має свою голову на плечах — тих виморити.
Оце називається державна політика? Не може вона бути однією для одних, іншою — для інших. Державна політика має бути однакова для всіх. І децентралізація має бути однакова для всіх, без огляду на "об'єднався-не об'єднався". Петро Порошенко повинен виконати передвиборну обіцянку: провести децентралізацію, як її розуміли на час президентської виборчої кампанії усі, хто віддав голоси за нього.
А вже потім, після належного здійснення децентралізації, люди розберуться, як їм жити далі — об'єднуватися чи ні. Оце буде справжня добровільність.
Щоб місцеві громади стали фінансово самодостатні, потрібно зробити сільради повноцінними органами влади на всіх їхніх територіях. А це не тільки територія села.
Територія сільради — це усталене юридичне поняття, що виникло майже 100 років тому. У законодавстві УРСР сільрада була визнана одиницею адміністративно-територіального устрою — АТУ. І це правильно, бо українське село ніколи не існувало без території за його межами.
Території сільрад є відображенням історичного земельно-територіального устрою України. Він сформувався протягом століть і має не лише адміністративне, а й етнічно-культурне значення — в Україні не знайдете двох однакових сіл. Усі — різні, але всі споконвічно боролися за кожен аршин території сільської громади, аж до кровопролиття.
Навіть більшовики — ще до Сталіна, за часів Сталіна і після нього — не наважилися зламати те, що склалося віками. Вони прив'язали адміністративно-територіальний устрій точнісінько до зовнішніх меж угідь, що відносяться до даного села, назвавши територію громади сільрадою чи територією сільради.
А от новоспечені "демократи" вирішили проігнорувати багатовікові надбання селянських громад. У переліку одиниць АТУ Конституції України 1996 року вже не зазначені сільради. Але так просто відмовитися від них виявилося неможливо, як і від будь-якої іншої об'єктивної реальності. Тож покінчити з цією "колізією" вирішили сьогоднішні "децентралізатори".
Ви за таку "децентралізацію"? Я — ні, й миритися із знищенням села не збираюся. Півтора року намагався достукатися до здорового глузду й совісті кураторів цієї антисільської реформи — не вдалося. Тож тепер пропоную об'єднати зусилля всіх, хто думає так, як я.
Таких — переважна більшість сільських голів, громадського активу й селян. Об'єднавшись, змусимо владу почути селянство, доб'ємося реальної децентралізації владних функцій без примусового об'єднання громад, відновлення юрисдикції і повноважень сільрад на всій території існування села, створимо належні умови життя для нащадків.
Врятуємо сільради й село — врятуємо Україну.
4 
35413
Коментарі
2